Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Його перша дружина, з якою він розлучився, підтвердила, що описувані ним еротичні експерименти він перевіряв на власному досвіді.

Далі:

Він дав назву сексуальним уподобанням, згідно з якими насолоду можуть принести чоловікові тільки тортури, завдані жінкою. Його книжки та еротична поведінка стали відомими лише у XX столітті. Популярний у Галичині, звідки походив. Найвідоміший роман — „Венера в хутрі”.

Я не мала жодного задоволення від цього конспектування. Вдома перечитувала з жахом:

„Мазохізм походить від страхів. Стає збоченим способом захисту від них. Найважливішим є страх перед кастрацією. Страх утратити пеніс. Це ритуальна гра за правилами вини (уявної) і кари (реальної). Приниження, побиття парадоксально захищають від страху втратити справжній член. І приносять реальне задоволення, здається, неймовірне. Часто мазохізм пов’язується із фетишизмом, зокрема з фетишизмом ніг”.

Я вже не могла далі читати. Все це було на малюнках Бруно. А його розповіді про жорстоку няню, яка насміхалася з нього і якось там маніпулювала з його фалосом… А сон, який він розповів мені колись вранці, коли прокинувся, увесь залитий потом… Малий Бруно, голий, дитинячий, сидить на камені й долонями затуляє низ живота. Сльози течуть йому по щоках, а поруч роззявляє дзьоба величезний птах, готовий напасти на нього. Мені довго довелося заспокоювати його…

Або інший сон, який він розповідав мені багато разів, а скільки ж разів він його переживав? Ніж. Ні, не ритуальний — звичайний, з вузьким лезом. І його пеніс — відрізаний і закопуваний у землю. Густа сірість ґрунту. Кров. Темінь. Укриття.

То що? Надії немає? Що робити? До цього місця я ще не дочитала. Закінчила на думці Фройда, що мазохізм — це один із найсерйозніших симптомів схильності до деструкції.

Наступного вечора сусід у бібліотеці, лисуватий і спітнілий, ніби вже сам мав сьогодні якісь гріхи на совісті, підглянув, про що я читаю, і багатозначно постукав себе по чолі. Я з переляку втекла.

Але „Венеру в хутрі” вирішила прочитати. Колись…

Чи справді у нас були шанси на спільне життя, чи, може, ми вдвох лише плекали якісь нереальні надії? Незалежно від тих таємничих причин, які, навіть і не названі, самі мали зникнути, Бруно знав, що я не повернуся до Дрогобича. Ані назавжди, ані навіть на довше. Не буду жити з ним, з його родиною в будинку на Флоріанській. Це неможливо. Мене все від цього місця відштовхувало. Лабіринт темних коридорів, повних усякого непотребу, невимитий посуд, потемнілі стіни від рамок картин, холодні печі. Я задихалася там, мене облягала пилюка. Темрява, брак повітря. І той кислий запах, сморід злиднів і хвороби…

То що буде? Може, те, що він мені обіцяв. Обіцянки дорослих чоловіків, мабуть, щось таки означають?

Бо ж, наприклад, у всій послідовності його оргіастичних любовних листів він обіцяв, що в грудні 1936 року приїде на довше. І дотримав обіцянки — приїхав. Я змогла якось взяти себе в руки і навіть трохи забути про все. Він мав у Варшаві якісь зустрічі, домовлявся про публікацію своєї наступної збірки оповідань. Вирішив — про що я вже знала — присвятити її мені. Навіть показував проект титульної сторінки. Зверху була назва „Санаторій під Клепсидрою”, а під нею, меншими літерами: „Моїй коханій Юні”. Міг, якщо хотів. Для мене це була справді велика честь.

Мені вдалося витягти його на сирник до „Зем’янської”. За сусіднім столиком обговорювали плани на Новий рік: оперний театр чи готель „Брістоль” [87] Готель „Брістоль” — історичний готель у центрі Варшави по вул. Краківське Передмістя, 42/44, заснований видатним піаністом і композитором Іґнацієм Яном Падеревським у листопаді 1901 року, в 30-х роках XX ст. — один із центрів культурного життя Варшави, зазнав значних пошкоджень під час Другої світової війни, відновив діяльність 1945 року, закритий 1981-го, відреставрований та заново відкритий 17 квітня 1993 року, його урочисто відкривала Марґарет Тетчер. , „Оргія сміху” у Філармонії [88] Найвірогідніше, йдеться про кабаретну програму „Веселої Львівської Хвилі” за участі культового дуету „Львівські батяри” радіо-кабаретних акторів Щепця і Тонця, заснованого у Львові 1933 року. Наприкінці 1936-го, саме на Новий рік, ця програма була двічі показана у Варшавській філармонії. чи Бал Моди [89] Бали Моди — великі товарисько-культурні події, що від 20-х років до 1939-го відбувались у Варшаві в готелі „Європейський” напередодні Нового року. Їх відвідували дипломати, аристократія, бізнесмени, політики, зірки театру і кіно, фотографії з події публікувалися в газетах і тижневиках, рідше такі бали проводилися влітку. . Хтось інший з ентузіазмом рецензував два нові кінохіти: „Прокажена” [90] Екранізація роману Гелени Мнішек „Прокажена” („Trędowata”, 1909), здійснена 1936 року польським кінорежисером і сценаристом Юліушем Ґарданом; перша екранізація роману в 1926-му (реж. Едвард Пухальський); 1976 року за цим романом зняв фільм Єжи Гоффман. та „Ада! Це незручно” [91] Музична кінокомедія Конрада Тома „Ада! Це незручно” („Ada! То nie wypada”, 1936), шлягер з цього фільму із такою самою назвою (муз. Зиґмунт Веґлер, сл. Єжи Юрандот) був популярним у 30-х роках. . Треба буде обов’язково піти… Було хмарно й туманно.