Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Занадто довгим його теж нема сенсу робити. Вже триметровим можуть користуватися лише богатирі. А найпоширеніший має розмір два, ну — два з половиною метри. Хоча триметровий, звичайно, кращий... Гак має трохи загострений кінець, щоб легше було протикати землю, особливо її верхній шар — з травою, з корінням... Далі — легше. Гаком користуються так... лише загилювати його слід не вертикально, а трохи під нахилом...

Знову зашелестіло, й за мить почувся легкий чи то шурхіт, чи скрегіт — наче корінь тягли з землі, а він опинався. Якби не попередня розмова, можна було б так і подумати.

— Ось, перші півметра гак іде досить важко, потім, як правило, йде пісок, і вже можна так сильно не налягати. Крім того, існує небезпека натрапити на якусь каменюку й зламати гак, а воно нам не треба... Заглибившись на два метри, можна починати гак потроху крутити та нахиляти — але обережно!.. Ні, міни з такої глибини вже не страшні — цебто, протипіхотні, а щоб протитанкову підірвати, то це треба, щоб дуже сильно не пощастило. Так що мін можна не остерігатись... а от погнути гак — залюбки...

«Вони що, прямо під намет гака засилили?»

Рипіння стало тихішим, і вже долинало звідкілясь знизу, і раптом урвалося глухим звуком.

— Ось, бач, пощастило з першого разу. У щось вперлися. Тепер треба перевірити, що ж воно таке. Як це робиться? Робиться це дуже просто. Беремо гак й соваємо його вгору-вниз, ось так... Дехто при цьому прикладає до ручки вухо. Чуєш, стукає? Дерево відрізняється від каміння більш дзвінким звуком. Кістка ще дзвінкіша від дерева, й до того ж має такий характерний, «сухий» брязкіт. Метал... тут картина трохи неоднозначна. Свіжий метал брязкає дуже дзвінко. Але свіжим метал буває лише в глині або в болоті. Буває ще у сухому піску, але нам це не актуально, пустеля від нас далеко...

Під наметом погрюкало, й кореспондент мимоволі прислухався. Брязкало глухо.

— Оце називається пощастило ще й вдруге. Кістка. Форму на такій глибині не промацати, хоча дехто й каже, що вміє, але то брехня. Для контролю можна загилити поруч іще один гак — і тоді, якщо пощастить втрете, зможеш приблизно визначити, що воно таке... але я й так скажу — ребра. Цебто, грудна клітка.

Кореспондент почухав потилицю й з деяким подивом поглянув на підлогу намету. Підлога нічим не відрізнялася. І не ворушилася. Що б не було там, внизу, — воно не виявляло ані найменшого бажання вибратися нагору. Натомість голос продовжував бубоніти:

— Для остаточної перевірки можна спробувати зачепити щось гаком й витягнути. Але це метода варварська, й використовувати її слід лише у тих випадках, коли або на п’яти наступають, або інакше ніяк.

Під наметом знов зарипіло — інакше, гучніше... наче те щось, зачеплене ним, опиналося й не хотіло нагору.

— У більшості випадків кістка нагору іти не хоче, а метал — навпаки...

Те «щось», мабуть, вийшло з землі — бо там, за стіною намету, почувся легкий шурхіт — наче пісок осипався.

— Ну от, вітаю. Ребро людське звичайнісіньке. А судячи з форми рослинної плями — перед нами вирва, в яку скинули трупи й засипали. Вранці треба буде трохи пересунути оцей намет... — «Оцей» намет здригнувся, наче хтось знадвору поплескав по тканині рукою. — ...і вибити два шурфи — отут і отам. Піднімати всю вирву немає сенсу. Із... знахідками слід поводитися обережно і шанобливо — так, як би ви хотіли, щоб з вами поводилися. Як закінчите роботу — кістки потрібно скласти докупи, всі разом, й так само обережно засипати. Серед іншим знахідок слід звертати увагу перш за все на так звані «солдатські медальйони», потім — на планшетки, портфелі або інші пакунки, в яких можуть бути документи та цінності, потім — на речові мішки, потім — зброю, потім — на інше спорядження. Золоті зуби особисто я брати не раджу, але дехто бере...

«Ти ба який мораліст! — сон остаточно пропав, й кореспондента потроху почала розбирати лють. — Зуби він не бере!»

— Заходи безпеки. Якщо є металошукач, то не буде зайвим пройтися ним, перед тим, як гаки пхати. Всяке буває. Інколи до вирв скидали міни, гранати або снаряди, що не вибухнули. Інколи мінували навмисне. З мінами слід поводитись обережно та шанобливо й не пробувати розміновувати самотужки. Навіть під цілком безпечною ТМ-42 може виявитися міна-сюрприз. Або за півсотні років стопор у детонаторі заіржавіє, а пружина — ні. Слід обережно зачепити їх «кішкою», відпустити линву метрів на тридцять й з укриття протягти метрів хоча б десять. Якщо не вибухне — то хай там і лежить.