Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Кореспондент покрутив головою, послабив комірця й зітхнув.

— Хочеться, чи не хочеться...

Він ще раз з підозрою поглянув на миску з борщем, понюхав, сьорбнув ще ложку.

— Хіба мало що мені хочеться або не хочеться. Треба!

Дядько знизав плечима.

— Ну тоді давайте знайомитись ближче...

З’ясувалося, що господаря звали Володимиром, кореспондента — Олександром, копачів у таборі менше десятка, а дівок двоє, й у кожного з присутніх є якийсь бзик. Кремезна куховарка любить готувати якісь «сороміцькі галушки», двоє хлопців, що висували пики з ями — добре копають вдень й ледь ворушаться уночі, а ті, що поховались в наметі — то навпаки. Про свій «бзик» господар неделікатно змовчав, натомість назвав призвісько — Звірятник, так само неделікатно не пояснивши його походження.

Ще виявилось, що копали «брехуху» — так на професійному жаргоні називалася яма, яка лише прикинулась колишнім окопом або вирвою, на відміну від «пустки» — вирви або окопу порожніх. Були ще якісь «пастки», які відрізнялися від «сильців», «смердючки» — які відрізнялися від «вигрібних ям», «дірки» — які, відповідно, не мали ані найменшого стосунку з «дучками»...

Кореспондент теж, в свою чергу, відрізнявся від загальноприйнятого стандарту, ходив, дивився, але нічого не записував й ідіотських або ущипливих запитань не ставив. Крім того, він мав майже стовідсоткову певність, що половину з тих назв хлопці вигадали мало того, що хвилину тому, то ще й персонально для нього. Так само, як «бзики» та «сороміцькі галушки».

Цікавих знахідок теж не було. Лише самотньо й демонстративно валялась посеред табору пробита німецька каска. Та й взагалі весь табір мав вигляд якоїсь чи то імітації, чи декорації, але для чого — навряд чи хтось би на те питання відповів.

Намети були старенькі, мабуть, ще червоноармійські, з цупкого радянського брезенту, який охоче пропускав всередину вітер та дощ, натомість не випускав специфічні для казарми або табору пахощі. Інструменти — ломи та лопати — схоже, було вкрадено з радянського ж протипожежного щита, й здається, на якихось із них навіть збереглися рештки червоної фарби. З транспорту — неподалік причаївся під деревом старенький ГАЗ-69, машина сорокових років проектування, й шістдесятих — випуску, і, їй-богу, той апарат зовсім не мав тут вигляду анахронізму.

Фотографувати було нічого абсолютно, й Олександр для годиться клацнув пару разів загальну панораму, потім ще раз — яму, сховав фотоапарат й лише по тому допетрав, що всі мешканці табору примудрилися на момент фотографування десь зникнути, при тому аж ніяк не порушивши ані робочого процесу, ані геть неробочої атмосфери табору.

— Професіонали! — він посміхнувся й присвиснув.

На щастя, з самого початку було зрозуміло, що Володимир — не командир, а лише посередник, й справу з ним якщо й доведеться мати, то лише допоміжну.

А майбутній командир пообіцяв вийти на Олександра сам.

Кореспондент нудився до вечора, а потім хлопці витягли каністру з рожевим вином, й образа трохи пройшла.

— А що, хлопці, — спробував він завести розмову. — Мабуть, тяжко копати? Сонце палить... Жарко.

Ніхто не озивався з хвилину, потім Володимир знизав плечима:

— Влітку — жарко, взимку — важко. Вибирай.

Пиятика не вдалася — всі потомилися, хильнули по келиху та й порозповзалися по наметах.

А прокинувся гість від того, що десь неподалік бубоніли.

— Перша ознака вирви або окопу — зміна рослинності. Розумієш, за півсотні років яму могло геть затягти землею, могли й навмисне засипати, — але за ті роки, що вона була ямою, в неї стікала вода, рослинність була пишніша й перегною після себе лишала більше... отже, і наступним поколінням трави було чим живитись...

«Який символізм... — спроквола подумалося кореспондентові. — Отак і в нас — хтось колись загинув для того, щоб наступному поколінню можна було поживитися тим, що від нього залишилося...»

Хотілося спати, але голос бубонів далі.

— До речі, за кольором рослинної плями, власне, можна відрізнити порожню яму від ями з трупом, бо труп є непоганим добривом. Але загального алгоритму тут нема, в одному місці земля краща, в іншому гірша, води також більше-менше, тож це питання має лише академічний характер. Ну та біс з ним. Знайшли ми ту пляму, що ж далі? Копати шурф задля того, щоб впевнитися — це вирва, й вирва порожня? Дурниці. Для розвідки є спеціальний інструмент. Називається гак. Ось такий...

Знадвору почулося металеве брязкання.