Брюс Кемерон - Подорож собаки

Не може бути метою собаки зрозуміти, чого хочуть люди, бо це неможливо.

Улітку, після того, як волосся Трента знову відросло, прийшли якісь люди й винесли все з дому. Сі Джей говорила до них і водила їх будинком, даючи зрозуміти, що все гаразд, та я все одно гавкав на них за звичкою. Коли я загавкав, Сі Джей посадила мене в ящик, а Кросівку – у її котячий ящик, що здалося мені дещо надмірною реакцією.

Ми вирушили в довгу поїздку на задньому сидінні машини в тих ящиках.

Наприкінці поїздки з’явилися ті ж люди й цього разу занесли всі наші речі в новий дім. Як же весело було досліджувати незнайомі кімнати! Кросівка підозріло обнюхувала все довкола, я ж не тямився від радощів, гасаючи з місця на місце.

– Тут ми тепер житимемо, Максе, – сказав Трент. – Більше тобі не доведеться сидіти у квартирі.

Оскільки він заговорив до мене, я підбіг і поклав лапи йому на ноги, а він підняв мене в повітря. Я самовдоволено глянув униз на Кросівку, яка вдавала, що їй байдуже. Трент був добрим чоловіком. Він любив Сі Джей і мене, а я любив його. Тієї ночі, засинаючи, згорнувшись під боком у моєї дівчинки (Трент спав на іншому боці ліжка), я думав про те, яким відданим Трентові був Роккі. Зазвичай можна стверджувати, що людина добра, якщо в неї є собака, який її любить.

Більше додому ми не повернулися. Тепер мешкали в маленькому будинку зі сходами і, що найдивовижніше, з трав’яною галявиною на задньому подвір’ї. Кросівку це подвір’я не вразило, я ж, навпаки, обожнював бувати на ньому. Тут було тихіше й не так пахло їжею, однак мене тішили звуки собачого гавкоту, запахи рослин і дощу.

Я був щасливий. Минув рік, потім іще один. Сі Джей завжди була трохи нездорова, але поступово їй кращало, вона набиралася сил.

Ми вже тривалий час жили в новому домі, коли взимку мене почали тривожити лапи. Прокидаючись уранці, я відчував, що вони заклякли й боліли, сповільнюючи мене. Наші прогулянки надворі стали такими ж неквапними й короткими, як тоді, коли Сі Джей тяжко хворіла й штовхала перед собою «стільця».

Кросівка теж потроху згасала. Ми двоє часто дрімали на протилежних кінцях канапи, прокидаючись посеред дня, щоб помінятися місцями.

– Ти в порядку, Максе? Бідолашний собака. Ліки тобі хоч трохи допомагають? – питала Сі Джей.

Я чув занепокоєння в її голосі й махав хвостом у відповідь на своє ім’я. Моя мета тепер – бути з моєю дівчинкою, коли вона лягала на кушетку кожні кілька днів, пригортатися до неї й спати якомога частіше. Це було те, чого вона потребувала.

Щосили я приховував свій біль від неї й Трента. Я відчував її гостре занепокоєння, коли вона розуміла, що мої суглоби обпікає вогнем – дуже схоже на те відчуття, коли Бівіс розірвав мені вухо до крові.

Я більше не гасав заднім подвір’ям, гавкаючи від щирої радості. Був надто втомлений. Я й досі радів, але мовчав про це.

Іноді я лежав на сонці, коли Сі Джей гукала мене, і я підіймав голову, проте мої лапи наче відмовлялися рухатись. Сі Джей підходила, брала мене на руки й тримала на колінах, і я відчував її сум, тож боровся зі слабкістю й примудрявся підняти голову та лизнути її в обличчя.

– У тебе поганий день, Максе? Біль посилився? – спитала вона мене після особливо болючої миті, коли я майже не міг поворухнутися кілька хвилин. – Гадаю, мабуть, уже час. Я з жахом чекала цього моменту, але завтра я відвезу тебе до Ветеринара. Тобі більше не доведеться страждати, Максе. Обіцяю.

Я зітхнув. Приємно було лежати на колінах у Сі Джей. Її руки гладили мене, наче тамували біль. З дому вийшов Трент, і я відчув, що його рука теж голубить мене.

– Як він? – спитав чоловік.

– Зовсім погано. Я вийшла й гадала, що він помер.

– Такий хороший хлопчик, – пробурмотів Трент.

– О Максе, – прошепотіла Сі Джей.

Її голос лунав дуже, дуже тужливо. І саме тоді я відчув, як усередині підіймається дещо знайоме – тепла й м’яка темрява. Щось відбувалося в мені, щось стрімке й дивовижне. Болюча агонія в суглобах почала відступати.

– Максе? – сказала Сі Джей, але її голос лунав наче здалеку.

Я помирав.

Я більше не міг ворухнутися чи бачити їх. Останньою думкою, коли мене відносило хвилями, була радість, що Сі Джей і Трент досі мають Кросівку, яка подбає про них.

Кросівка була хорошою кішкою.

Я потроху усвідомлював, що тривалий час спав і прокинувся після довгого-довгого сну. Зрештою розплющив очі, але все було мутним і темним.

Коли мій зір достатньо прояснився, щоб я міг зосередитися на матері, братах і сестрах, я побачив, що всі ми забарвлені в коричневі, білі й чорні плями й усі маємо коротке хутро.