Дэниел Киз - Притулок пророцтв

– Куди тепер, майорко Саїд?

– Тс-с-с-с, не клич мене на ім’я, доки не приїдемо до Ашрафу.

– А там можна?

– Там це обов’язково.

Опинившись у автобусі, Фатіма потягла Рейвен назад, хоча спереду було два вільних місця.

– А чим тобі ці місця не вгодили?

– Це для чоловіків, а жінки сидять позаду.

Хай мене грім поб’є, якщо це не сегрегація. Де була Роза Паркс [34] Роза Паркс (1913—2005) – американська громадська захисниця руху за права темношкірих. , коли ви її так потребували?

Рейвен завагалася, та штурхан у спину змусив її сісти на сидіння біля вікна.

– Отже, жінки у мусульман – нижчі створіння?

– Ось прибудемо до Ашрафу і побачиш, хто всім заправляє.

Усю дорогу до Багдада автобус трясло на жахливих вибоїстих дорогах. Потім вони в’їхали до міста з широкими вулицями та сучасними будівлями. З автобуса вони сходили останні.

– Ми залишимося тут?

– Тихо, – прошепотіла Фатіма, – не розмовляй англійською. Тут всюди повно шпигунів.

На стоянці таксі Фатіма домовилася про поїздку до Ашрафу. Кілька хвилин поторгувалися і рушили. За вікном простяглася рівнина: кругом лише пісок і пожухла низька трава. Одноманітно. Непривітно. Рейвен почала куняти, та Фатіма потермосила її за плечі.

– Ми на місці.

Таксі під’їхало до воріт, і назустріч їм зі сторожової будки вийшла жінка в оливково-сірій військовій уніформі.

– Назвіться.

Фатіма зняла головну накидку, відкриваючи обличчя.

Охоронниця віддала честь.

– З поверненням, майорко Саїд. Можна поцікавитися, хто ваша супутниця?

– Це Ріма Сораб, наша новобранка.

…що вона таке верзе, в біса лисого?..

– Ласкаво просимо на базу Ашраф, товаришко Сораб.

…поки не з’ясую, що коїться, краще не розкривати рота…

Охоронниця зняла слухавку.

– Пришліть, будь ласка, джип, майорка Саїд повернулася.

Авто з’явилося за кілька хвилин. Жінка в уніформі, що сиділа за кермом, вискочила і віддала честь.

– Куди накажете, майорко?

– Спершу зробіть коротку екскурсію базою для нашої новенької, товаришки Ріми Сораб, а тоді їдьте до мене на квартиру, блок три.

Фатіма підштовхнула Рейвен до джипа.

– Тебе вразить те, що ти побачиш.

Вона мала рацію. Вулиці були вимощені бруком. Вони проминули фонтан, з якого на каміння бризкала вода, басейн, у якому намотували кола кілька жінок, та оточену скульптурами мечеть у центрі.

– Ось це наша лікарня, – пояснила Фатіма, вказуючи на одну із сучасних будівель. – А он там наша бібліотека. Поряд з нею – музей. Саддам Хусейн подарував нам цих тридцять п’ять квадратних кілометрів пустелі, і ми перетворили її на оазу.

– Ти казала, що ви іранці. Навіщо йому дарувати вам землю?

– У винагороду за те, що ми разом з іракською армією воювали проти тиранського режиму муллів у Ірані.

– То у вас є своя армія?

– Близько чотирьох тисяч добре підготованих бійців, командування в основному складається з жінок. Та ось, сама поглянь, – Фатіма зробила жест рукою.

На рівнині перед ними у стійці струнко на люках танків стояли сотні жінок в оливково-сірих уніформах і таких же хустинах. Інші тримали напоготові кулемети і протитанкові гранатомети. Фатіма показала на високу жінку у бронетранспортері.

– Це наша головнокомандувачка, генералка Гассан.

– То й що з того? – Рейвен знизала плечима.

– Усе, ти вже побачила достатньо. Водію, везіть нас до житлового кварталу.

Вони проїжджали повз групи будинків, оточених ретельно доглянутими газонами і садами, у яких було повно фіолетових, білих та жовтих квітів.

Авто під’їхало до блоку три. Фатіма завела Рейвен до своєї аскетично обставленої кімнати. Ідеальний порядок. Майорка підійшла до шафи і вийняла оливково-сіру військову уніформу, таку ж, як у жінок на плацу.

– На, Рімо, одягни це. Тут не ходять у чадрі. Якщо буде завелика, хтось із наших чоловіків її вшиє.

– Слава Богу! А я вже думала, що ніколи не скину з себе це шатро.

– Рейвен, перестань говорити «слава Богу» Відтепер кажи «Аллах акбар», тобто «Бог величний».

– Я тільки щось ніде не бачила ігрових майданчиків. Де діти?

Фатіма прокашлялася.

– Тут немає дітей.

– Чому?

– Наше командування наказало всіх дітей відіслати до родичів. Заміжніх змусили розлучитися. У нас тут целібат, тому й дітей більше немає.

У Рейвен на язиці крутилося зауваження, що якщо тут не буде дітей, то Ашраф перетвориться на гігантський будинок для пристарілих бабусь, та замість цього прошепотіла: