Дэниел Киз - Притулок пророцтв

– Які ще?..

– Дізнаєшся, коли настане час.

– Скажи мені зараз.

Фатіма під чадрою вивернула Рейвен руку і потягла дівчину ближче до себе.

– Ти мені не вказуватимеш. Я, майорка Фатіма Саїд, казатиму тобі, що робити і чого не робити.

– Мені боляче.

– Це ще дрібнички порівняно з тим, що ти відчуєш, якщо і далі створюватимеш мені проблеми.

Крізь хустку виразу обличчя Рейвен видно не було, та Фатіма все одно послабила стиск. Немає сенсу роз’юджувати дівчину ще більше. Попереду багато роботи.

На вокзалі «Гайдарпаша» вона повела Рейвен до каси.

– Два квитки в купейний вагон на «Доґу-Експрес» до Татвана.

– Два ватаклі-ваґон [33] Спальний вагон ( турец. ). на «Доґу-Експрес», – повторив касир і додав: – Якщо купите квитки туди і назад, заощадите двадцять відсотків.

– Ми не повертаємося назад.

Фатіма заплатила у євро, і касир простяг їй квитки. Вона знову взяла Рейвен за руку.

– Ходімо, напасте, займемо свої місця зараз же.

Коли вони сідали в потяг, провідник нахилився, щоб допомогти їй піднятися східцями. Фатіма відсахнулася.

– Вам не можна мене торкатися.

– Перепрошую, пані, я забув. У Туреччині звичаї не такі, як у вас.

– …а я не проти, щоб мене торкалися…

Кондуктор розгубився.

Отже, це знову Нікі. Фатіма підштовхнула дівчину по сходинках і, обернувшись до кондуктора, знову покрутила пальцем біля скроні, ніби закручує гайку.

– …собі біля голови крути. мені в голові нічого не бракує, це не я божевільна…

– Ось бачите? – звернулася Фатіма до кондуктора, знизуючи плечима.

Той відвернувся, щоб допомогти наступному пасажирові.

Увійшовши в купе, Фатіма скинула хустку спочатку собі, а потім і Рейвен. Суворо поглянула дівчині в очі.

– Рейвен ти чи Нікі, попереджаю тебе востаннє: якщо не припиниш свої витівки, я колотиму тобі транквілізатори до кінця поїздки.

– Пробач, я спробую поводитися слухняно.

Це вже було схоже на Рейвен.

– Ти не просто спробуєш.

– Я спробую не просто спробувати.

Фатіма дала дівчині ляпаса.

Рейвен дала здачі і зірвала з себе чадру. Стоячи в одній білизні, вона схрестила руки на грудях.

– …ну, і що ти мені зробиш?..

– Тож це знову не Рейвен. Бачу, що дати тобі раду можна лише одним способом, – Фатіма розкрила свій рюкзак і витягла невеликий чорний пакет. Видобула з нього шприц і вставила голку.

– Не треба, будь ласка! Я слухатимуся!

Рейвен підбігла до дверей купе і спробувала їх відчинити.

Фатіма зупинила її однією рукою, повалила на сидіння і ввела голку під шкіру.

– Я боюся! Боюся!

– Боятися абсолютно нічого. Ти поринеш у сутінковий сон, доки ми не приїдемо до Татвана, а коли прокинешся, взагалі нічого не пам’ятатимеш.

– Що т-ти зі м-мною робитимеш?

– Ставитиму питання, а ти відповідатимеш. Я часто бачила, як твій батько тебе гіпнотизував. Коли ти прокинешся, то все забудеш.

Очі Рейвен закотились, а потім і зовсім заплющилися. Голова звисла на груди.

Тепер треба, щоб сутінковий сон перейшов у гіпнотичний. Фатіма сіла поруч з Рейвен і прошепотіла:

– Ви спите, та обоє продовжуєте чути мій голос і підкорятиметеся йому. Слухайте, як стукають колеса потяга… все тихше… тихше… Ви чуєте, як на вітрі шелестить листя. Навіть уві сні ви можете розмовляти. Ви мене розумієте?

Стогін. Кивок.

От і добре. Вона вже давно це планувала. Тоді, в лазареті, під час розмови з Рейвен Тедеску її прогнав. Але тепер з’явився шанс вивідати рядки, які дівчина запам’ятала і процитувала йому того дня.

– Ми перенесемося в часі назад, до афінської лікарні. Ми пішли до лазарету відвідати вашого колишнього викладача, Ясона Тедеску. Ви його бачите?

– Так… – прошепотіла дівчина.

– Що він робить?

– Просить повторити йому рядки, які я колись прочитала у нього в кабінеті.

– Повтори їх і для мене.

Рейвен вся затрусилася.

– Вогонь! Я не хочу згоріти! Господи, тільки не вогонь!

– Спи, Рейвен, спи. Заспокойся, вогню більше немає. Тепер спробуй ще раз. Що сказано в тому тексті?

– Не пам’ятаю.

– Заради Аллаха, ти мусиш пригадати.

– …високо! тут дуже високо! я впаду і скручу собі в’язи. не дивися вниз…

– Гаразд, гаразд, Нікі. Я знаю, що твою пам’ять батько своєю постгіпнотичною командою не заблокував. Нумо, згадуй першу строфу пророцтва Тедеску, ту, яка починається словом «ЩО».

Нікі якусь мить похитувалася вперед-назад, тоді пробурмотіла:

…на вежі, звіяній вітрами, богиня без лиця майбутнє береже, збираючи врожай кривавий, заколе всіх ненависті ножем… людиновіл, що вирвався на волю, під стінами чекатиме глибоко, п’ять пелюсток безжальною рукою із квітки кара обірве жорстоко…