Дэниел Киз - Притулок пророцтв

Рейвен округлила очі.

– То все було не насправді. Просто сцени з кіно.

Назад. Не впирайся. Увійди у світ її театральних марень.

– Тобі сподобалася твоя роль?

– Я не… не впевнена.

– Пам’ятаєш основні сцени?

Вона піднесла руки до обличчя і заговорила крізь пальці.

– Я у стількох знялася. Усе таке розмите. В одній сцені я довго сиділа в замкненій шафі. Тоді допомогла пограбувати банк. Я ледь не загинула під час вибуху в терміналі порту Пірея. Тоді у другій дії я потягом поїхала в місце, де жінки носять військову уніформу.

Він мусить вивести її з марень у реальні спогади.

– Як і більшість хороших акторів, ти, напевно, використовувала досвід зі свого життя. Це називають акторським методом.

– Маєш рацію.

Повільно вивести її в реальність.

– Скільки ти для тієї сцени взяла з реального досвіду сенсорної депривації під час того, як справді була заручницею?

Рейвен дивилася невідь-куди. Тоді описала свою агонію протягом перших днів у полоні.

– Спочатку батько Алексі збирався мене зґвалтувати. Тоді Алексі назвав мене поріддям американських, жадібних до нафти поневолювачів. Він сказав, що бореться зі спокусою порізати мене на шматочки і згодувати вовкам.

– Вони, мабуть, мали причину для того, щоб промивати тобі мізки і тримати тебе живою. Може, знаєш, навіщо їм це було треба?

– Щось спадає на думку, але тоді зникає. Я чую жахливі речі і не можу повірити, що забуду їх. Коли я прокидаюся, вони ніби зображення, що поступово згасають.

Кайл спробував оцінити стрес у її голосі. Дисоціація? Деперсоналізація? Дереалізація? Усе одно, він мусить тиснути ще.

– Члени «Сімнадцятого листопада», яких нарешті спіймали, сказали грецьким борцям із тероризмом, що ти стала однією з них. Ти керувала мотоциклом під час пограбування банку і фургоном під час підриву терміналу в Піреї.

– Я ж кажу тобі, то сцени з фільму, в якому я була заручницею.

– За словами тих, кого заарештували й допитували, ти мала можливість утекти.

– Допоможи мені згадати, Марті.

– Спробуймо. Заплющ очі. Уяви себе в тій сцені, знову в темній шафі.

– Ні!

– Тепер ти здатна контролювати свої страхи вогню і висоти, заповнюючи свідомість образами. Якщо хочеш пройти через це, мусиш працювати зі мною.

Вона заплющила очі, що засмикалися під повіками.

– Темна шафа, – сказав Кайл. – Ти чуєш розмову за замкненими дверима.

Трепетна тиша.

– Хтось каже: «Операція “Зуби дракона”».

– Далі.

– Сіяти зуби, як насіння. Насіння смерті.

– Що ще?

– Сплячі воїни.

– Людина, яка говорить, згадувала мету нападу?

Рейвен розплющила очі.

– Це все, що я чула.

– Впевнена?

– …так, чорт забирай! звісно!..

Кайл підскочив від вищого голосу Нікі. Надто великий ризик, якщо тиснути далі, проте на кону дуже багато життів.

– Ти більше не мусиш турбуватися тим, щоб приховувати повідомлення Тедеску. Більшість членів «Сімнадцятого листопада» схопили після вибуху в Піреї. «Сімнадцяте листопада» і МЕХ знешкоджені.

Вона витріщилася, ніби в трансі. Голос знизився до шепоту Рейвен.

– Ти сказав, що «Сімнадцяте листопада» і МЕХ знешкоджені?

– Це для тебе щось означає?

Вона стиснула руки в кулаки.

– Я можу говорити лише з людиною, яка скаже, що «Сімнадцяте листопада» і МЕХ знешкоджені. Я не розумію.

– Твій батько, директор лікарні, який був режисером твого кіно, мабуть, ввів постгіпнотичні ключі, сховані за фобіями. Вони й не давали тобі декламувати пророцтва Тедеску. Але ти мусиш розповісти про них ФБР.

– Як я можу розповісти їм щось, чого не знаю?

– Можливо, ти знаєш набагато більше, ніж усвідомлюєш. Ти пам’ятаєш репліки, які декламувала для Тедеску перед тим, як він загинув?

– Ні. Стій! Так. У сценарії вимагалося, щоб він мене задушив. Але несподівано впала завіса.

– Упевнений, це був чудовий виступ. Ти для когось відтворювала цю сцену?

– Я спробувала розіграти її перед батьком, але сказала, що для нього знати це небезпечно. О Господи! Тоді він убив себе.

– Він загіпнотизував тебе, щоб врятувати, але – тепер, коли ти пробилася крізь свої фобії – можеш пригадати ті катрени.

Вона заплющила очі.

– Я пам’ятаю ті репліки.

– Кажи. Завіса піднімається. Ти на сцені.

На вежі, звіяній вітрами, богиня без лиця майбутнє стереже,

Збираючи врожай кривавий, заколе всіх ненависті ножем.

– Богиня без лиця, тобі це про щось говорить?

Вона завагалася. Стиснула губи. Очі на мить закотилися вгору. Щось на поверсі вище? Щось на парапеті? Краще не тиснути так сильно.