Дэниел Киз - Притулок пророцтв

Перед тим як батько замкнув Райвен, хулігани в середній школі лапали її. Тоді вона почала носити з собою кишеньковий ніж. Сказала їхньому головному: «Ще раз торкнешся мене, і я тебе приріжу». Він схопив її ззаду, запхав пальці у труси, і вона його різонула.

Хлопець з вереском відскочив: «Рейвен мене порізала! Я вмираю!»

Тупе мудило. Усього лише подряпина. Проте директор подзвонив таткові, той забрав її зі школи і замкнув у психлікарні. Тоді це було вперше. Їй потрібно вбити ту частину себе, як намагалася це зробити мама.

…дідька лисого! я не готова вмирати з тобою…

Чи зможе вона піднятися нагору, на другий поверх? Щоб врятуватися, їй потрібні приймальне відділення й інтенсивна терапія. Можливо, якщо вона не дивитиметься вниз.

Кайл навчив її уявляти собі місце дії. Візуалізувати. Рейвен заплющила очі. Щоб врятувати її, приходить лицар у блискучих латах, замість Чорного лицаря. Він робить її щасливою. Але коли бере її за руку і виводить з вестибюля до закручених сходів нагору, вона боїться. Він бере її на руки і турботливо виносить на другий поверх.

О Господи! Вона зможе? Один крок нагору. Тоді ще один. І ще один. Не дивися вниз. Вона падає на коліна і проповзає решту шляху на другий сходовий майданчик. Не дивися вниз. Їй це вдається. Змушує себе підняти погляд на закручені сходи на третій поверх, де вони тримали справді хворих. Поки що ні.

Алексі слід було вбити мене, батьку, замість того, щоб приводити до тебе і вчити про добро і зло. Я вірила йому, коли він говорив, що ти й інші агенти західного капіталізму промиваєте людям мізки. Він сказав, що нафта – це опіум для американців. Алексі говорив крізь сон і часто згадував вимащені нафтою зуби дракона.

Тепер вона зрозуміла, що натягувала на обличчя маску під час пограбування банку не для того, щоб сховатися від охоронців. А щоб сховатися від себе.

Раптом Рейвен почула, як ворони здіймаються з дерев. Зиркнула крізь щілину в забитому дошками вікні. Хто це їде? Єдиний шлях у тунель – через отвір печери. Лише вона знає про таємний прохід. Це що, Лукус повертається з минулого?

Вона спинилася біля вигнутих поручнів другого поверху. Глянула на вестибюль. Надто високо. Вона не зможе спуститися.

…усе, що може піднятися нагору, може і спуститися…

Значить, Нікі готова спробувати. Вона так сильно вхопилася за поручень, що заболіли пальці. Заплющила очі. Крок униз. Ще один. Ще один. Тільки б не втратити свідомість. Не впасти. Біля підніжжя сходів вона звалилася на підлогу. Гаразд. Вона це зробила. Може, іншим разом вдасться піднятися вище.

…усе, що спускається вниз, може піднятися назад нагору…

Рейвен полізла в сумочку й витягнула поліцейський пістолет. Тепер повільно, через підвал до цегляного коридору. Вона рушила своїм шляхом назад до іржавих сталевих воріт. Вийшла із земляного тунелю й ступила в печеру. Розсунула кущі й підняла пістолет.

Що за божевільний дух прийшов до неї в лікарню, коли час відвідин уже закінчився?

Фатіма підняла погляд на маєток, що розкинувся на схилі. Вейбриджський центр психічного здоров’я. Цей евфемізм завжди її дратував. Психлікарня – це психлікарня. Божевільних це слово точно не хвилює. Хіба що змушує почуватися винними політиків і професорів.

Вона повернула «Ягуар» з шосе 33 на дорогу, що вела до будівлі. Синій «Мерседес» на паркінгу натякав, що в будівлі таки хтось є. Проте підійшовши до входу, вона побачила, що двері й вікна забиті дошками.

Фатіма пройшлася стежкою, обережно обходячи брили і ями. Вивихнута щиколотка стане катастрофою. Вона здригнулася від раптового лопотання крил. Десятки воронів здійнялися з дерев, пролетіли навколо дзвіниці й зникли в небі.

– Рейвен! – крикнула вона. – Я знаю, що ти тут! Тобі не треба від мене ховатися! Виходь, виходь, де ти там!

Голос із кущів.

– Я тут, майорко Фатімо.

– Рейвен, це твої ворони попередили тебе, що я йду?

– Не конкретно про тебе. Лише про те, що хтось наближається в цю небезпечну місцину.

– Бачу, ти з сумкою. Кудись збираєшся?

– Ношу її з собою, раптом доведеться поспішно тікати. Що привело тебе в моє скромне скажене житло?

– Я прийшла тобі допомогти. Ходімо всередину. Там має бути кімната для відпочинку медсестер, де ми зможемо сісти й поговорити.

Рейвен обернулася й повела її.

– Я поставлю воду на чай або каву.

– Ми в Персії любимо міцну каву.

На кухоньці вона побачила, як дівчина відкриває бляшанку зі «Стерно». Рука в дівчини тремтіла, коли вона діставала сірник з коробки. Впустила, проте обережно витягла ще один. Черкнула ним об бік коробки. Сірник зламався. Рейвен витягнула третій, черкнула ним по коробці й витріщилася на вогонь. Підпалила «Стерно», поставила чайник і задула сірник.