Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Ви, дядечку, з мене кепкуєте?

— Анітрохи! У світі повно дивних подій і речей, в котрі важко повірити. Іноді навіть тінь викривляється.

— Як може тінь викривлятися?

— Коли ти на неї не дивишся, то вона гримаси кривить. Тільки на перший погляд слухняно повторює кожен твій рух, а має вона свій характер і норов. Дивись, он вона вже погрожує мені кулаком за те, що правду про неї розповідаю, — листоноша пальцем показав на тінь за Родіоновою спиною.

Хлопчик закрутився на місці, як дзиґа, намагаючись розгледіти свою тінь, але нічого в ній незвичайного не побачив. Але й дядько Тиміш — мужик серйозний, в селі вельми шанований, даремно базікати не буде. Говорить без посмішечки, серйозно, напевно, так воно і є.

— Лист прямо зараз знеси, бо заграєшся, забудеш, або не дай Бог, загубиш, — листоноша повернувся й попрямував своєю дорогою.

Родько зітхнув і понуро поплентався до житла студента на край села. Добре, що хоч сонечко яскраво світить, не так страшно йти в погане місце, де, за словами поповича, безмісячними ночами примара убитого хазяїна бродить, намагається підстерегти запізнілого подорожнього. Хлопчик зняв картуза й провів рукою по спітнілому чи то від жаркого сонечка, чи то від розмови з листоношею волоссю. Тінь бігла попереду нього й насміхалася: вона витягувалося в каланчу, мало не вдвічі перевершивши його зріст.

Як не уповільнював Родько ходу, а ноги таки принесли його до житла студента. За два роки після смерті господаря садиба набула покинутого вигляду, і поява мешканця жодним чином не відбилася на її вигляді: огорожа місцями обвалилася, глухі віконниці ховають, як і раніше, вікна, виходить, усередині весь час темно. Двір поріс травою мало не до пояса, тільки вузька стежина витоптана в ній від хвіртки до дверей будинку.

— Стукати, кликати студента не буду! Запхну листа в щілину біля дверей і піду назад, — вирішив Родіон, попри переляк відкрив скрипучу хвіртку, мало не навшпиньках обережно прокрався до ганку і простягнув руку зі щільним конвертом, підписаним витонченим жіночим почерком.

— Заходь, якщо прийшов! — пролунав гучний, звучний голос студента; від несподіванки й переляку Родько навіть присів, добре хоч — не обмочився. Він обернувся й закляк: біля хвіртки, відрізавши шляхи відходу, стояв, усміхаючись, студент. Уперше видалася нагода розгледіти студента зблизька: дуже високий на зріст, незважаючи на спеку — в незмінній чорній форменій студентській тужурці, застебнутій на усі Гудзики; волосся — довге й рідке, брудно-коричневого кольору, мало не до плечей, обличчя видовжене, неприродно біле, з вузенькими вусиками над верхньою губою. На носі — маленькі круглі окуляри в позолоченій оправі; від скелець, виблискуючи, відбивалися сонячні промінці, не даючи можливості роздивитися очі. У руках він тримав нещодавно зрізану гілку і очищав її від кори ножиком.

— Я тут... листа приніс, — забелькотів переляканий Родько.

— Молодець, за це я тебе чаєм почастую з льодяниками, — глумлива посмішка промайнула на вустах студента, і Родя відчув, як його залишили рештки сил. Адже можна втекти з ганку: рвонутися вбік, перестрибнувши через рештки огорожі, й дати драла. Але він і далі стовбичив, паралізований страхом. Посміхаючись, студент підійшов до нього та відчинив хатні двері. Родько неслухняними ногами, хилитаючись, немов став на ходулі, ступив через поріг у напівтемряву. Студент запалив гасову лампу, йшов позаду, немов конвоюючи хлопчика.

Розташування приміщень було таке само, як у бабусі, але всередині панував неймовірний безлад, а в світлиці на столі — дивна установка з колб, прямих і витих трубок; при цьому в хаті страшенно смерділо. «Де біс, там сірою тхне!» — попереджала бабуся. Родько не знав, який запах в сірки, але гострий, неприємний сморід, що забивав дихання, міг бути їм. Студент усадив Родька за стіл, і сам влаштувався навпроти. Не очищену від кори палицю він недбало кинув в кут кімнати, зате ніж поклав перед собою, змусивши хлопчика прикипіти до нього стривоженим поглядом. Зігнута дугою кістяна ручка уся покрита незрозумілими рисками, кружечками, а довге вузьке лезо було незвичайне й страшне, як і сама ця людина, незважаючи на постійну посмішку на вустах.

— Я вчуся... вчився на хімічному факультеті університету і тут вирішив продовжити деякі досліди. Тобі відомо, що таке хімія? — і, не чекаючи відповіді, відразу повів далі. — Це наука наук, яка дозволить в майбутньому отримувати небачені врожаї, покінчить з голодом у світі та навіть, — його голос знизився, — зможе продовжити життя людини неймовірно довго. Ви на уроках Закону Божого Старий завіт вивчаєте?