Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Бабуся постійно напучувала Родька: «Якщо немає Божого захисту, то біси безперешкодно входять у людину. Біси живуть там, де для них є місце. Спізнавши гріха, людина готує їм таке місце. Де гріх, там і вони. Запам'ятай, Родьку, беручись до якоїсь справи, спочатку одчитай відповідну молитву». Вона змусила хлопчика вивчити безліч охоронних молитов, що мали вберегти, якщо раптом нечиста сила стане в нього на дорозі. Тому, здалеку вгледівши високу сутулувату постать студента-біса, почувався він упевнено, оскільки був озброєний охоронними молитвами «Для захисту від нечистої сили», «Проти демонських підступів», «До Господа, проти чаклунства», пошепки промовляючи одну за одною.

Заїжджий жандармський чин разом із сільським старостою визначив помешканням студентові-засланцю покинуту хату на околиці села, де кілька років тому цигани-конокради порішили хазяїна, що невчасно вийшов уночі на шум у стайні, а потім сім’ю. Цікавість погнала дітей спостерігати за студентом, і вони на власні очі переконалися в тому, що він — біс і чаклун. Помітили в його будинку пристосування для виготовлення чаклунського зілля: скляні колби із різнобарвною рідиною, що кипіла без вогню, всілякі трубочки, тигельки й сморідний дим.

«Ось воно, бісівське заняття!» — поважно визначив Мишко-попович. Родько хотів був сказати, що схоже це на хімічну лабораторію, як у їхньому училищі, але не наважився суперечити приятелеві. Той був великим цабе для дітлахів, завжди брав участь у святкових і недільних церковних службах і мріяв, як виросте, вступити до семінарії, прийняти чернечий постриг, що не заважало йому раз у раз пустувати, підбиваючи на це решту дітей. За це батько, священик Іраклій, неодноразово шмагав хлопця різками та ставив голими колінами на горох.

Коли Родька відвідав батько, Костянтин Костянтинович, привізши з міста солодощі та льодяники, хлопчик розповів йому про студента-біса. Той лише посміхнувся та сказав, що, очевидно, це студент-хімік і до бісів жодного відношення не має.

— Він до церкви не ходить! — виступила на підтримку онука бабця Фросина, покладаючи на себе хреста.

— На жаль, серед молоді стало дуже модно зараховувати себе до атеїстів,— тяжко зітхнув батько. — А без віри не можна — безлад у справах і головах людських без неї.

— Кажу ж — дідько він! — мстиво підібгала губки сухувата старенька, і Костянтин Костянтинович, знаючи затяту мамину вдачу, поспішив перевести розмову на іншу тему. Боязкі заперечення батька прибрали останні сумніви Родька щодо бісівської природи студента-засланця.

— ...боронь Боже мя від усіх наклепів вражих, від усякого чаклунства, ворожби, химо-родництва та від лукавих чоловік, хай не зможуть вони заподіяти мені жодного зла. Господи, світлом Твого сяйва збережи мене на ранок, на день, на вечір, на сон прийдешній, і силою Благодаті Твоєї відверни й видали всякі злі нечес-тя, що діють за намовою диявола. Хто думав і робив — поверни їх зло назад в пекло, яко Твоє є Царство і Сила, і Слава, Отця, і Сина, і Святого Духу. Амінь!

Одинадцятирічний Родіон відчув внутрішнє полегшення, що молитва закінчилася, але продовжував стояти навколішки, чекаючи дозволу від бабусі, котра вважала, що негоже після святих слів негайно кудись бігти стрімголов. Нарешті, крекчучи, вона стала важко підніматися, а він підхопився, немов м'ячик, і відразу знітився під осудливим поглядом старої.

— Гаразд, йди на двір, — змилостивилася вона. — Тільки не пустуй і до обіду не спізнюйся: на сонечко поглядай, воно підкаже.

— Так, бабусю, зроблю, як Ви сказали.

Родько вийшов на вулицю й примружився від сонця — такого яскравого, спекотного, аж спина враз упріла. Де не глянь — нікого з дітей, очевидно, усі вже на річці, купаються. Вічно йому доводиться плентатися в хвості хлопчачої компанії через бабусині примхи. Те не зроби, туди не ходи, молитов змусила вивчити цілу купу, більше, ніж за рік на уроках Закону Божого.