Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Він сам це сказав! — підтвердила сива Катя, товста і маленька, з виряченими очима, що ніяк не хотіли повернутися до норми.

— Знатимеш, голубе, як жарти жартувати, — підсумувала найстарша, років сімдесяти, маленька й сухувата.

— Ніби я тут не перший рік живу — а ви мене у вбивці, — скривдженим тоном вимовив Олег.

— Але й недовго тебе знаємо — рочків три або чотири. Час потрібен, щоб розібратися. Он твій сусід: скоро років двадцять, як тут живе, а що за один — незрозуміло, — заперечила войовнича.

— Я вважав, що Вітьок тут народився, -здивувався Олег. — Не знаю, навіть чому так думав.

— Він такий, як ти — зайда! — підтвердила маленька огрядна Катя.

— Чому ти не подзвонив мені? Я чекаю на тебе, хвилююся, а ти, як виявилося, давно звільнився, а мене не спромігся набрати, — образилася Наталка по телефону.

— Потрібно було вирішити низку запитань: наприклад, де мені жити? Смерть Світлани...

— Я про це подумала заздалегідь — поживеш у мене. З мамою й татком уже домовилася — їм довелося погодитися!

— Звучить оптимістично й дуже змахує на запрошення в зяті. Можна подумати, поки я на волі?!

— Припини цей глумливо-іронічний тон — я тобі нічого не нав'язую, тим більше — себе. У моїх батьків трикімнатна квартира, усі кімнати роздільні. У одній кімнаті житимуть вони, в іншій — я, в третій — ти. Вимоги для твого проживання — жодних, за винятком — баб не водити.

— Я все одно почуватиму себе, як канарка в клітці. Може, хіба тільки на сьогоднішню ніч, а то я дуже втомився і ще не знайшов, де приткнути голову.

— Ось і домовилися, — зраділа Наталка. -Клітку ніхто не збирається закривати, і канарка може в будь-який момент вилетіти на волю. У мене, до речі, цікава ідея виникла — приїдеш, розповім. Коли вас чекати, ваша величносте канарко?

— Вже поїхав до тебе. Будинок знаю, а далі?

— Я тебе зустріну біля парадного — вже спускаюся. Так що поспіши, не випробовуй мого терпіння, як у парку.

— Ну ти й зловтішна — могла б і забути!

— Вечеряємо разом із батьками, усе дуже демократично — на кухні. Інформація до роздумів: мама любить айстри, тато — рано лягати спати, так що не хвилюйся — довгого застілля не буде.

Знайомлячись із батьками, Олег почував себе, як на голках, чекаючи довгих розпитувань, але вони, певно, суворо проінструктовані Наталкою, були небагатослівними, хоча відчувалося — це коштувало їм чималих зусиль. Коли урочиста частина була закінчена, Олег у супроводі Наталки, що тримала на руках свого улюбленця, білосніжного ангорського кота Бар-сика, відправився до виділеної йому кімнати. Кинувши побіжний погляд на обстановку кімнати, Олег здогадався, що йому пожертвували для життя вітальню.

Усе було дуже навіть пристойно, особливо йому сподобався домашній кінотеатр з 42дюймовою лазерною панеллю, великою кількістю дисків у барвистих упаковках.

— Клас! Цієї ночі я проведу ревізію в твоїй фільмотеці! — зрадів Олег

— Я тебе розчарую — в ній порнушок немає,

— остудила його Наталка. — Зате порекомендую фільми Бергмана — ти їх явно не дивився, але цим займешся потім. Поки розклади диван, думаю, ти знаєш, як це зробити, а ліжко я тобі сама постелю.

Доки дівчина займалася ліжком, Олег раз у раз їй заважав пещенням, пощипуванням, поплескуванням, на що вона удавано гнівалася.

— Відстань! — відмахувалася Наталка.

— Мені здається, що для мене одного цей диван занадто широкий, — Олег зробив невдалу спробу захопити дівчину на ліжко.

— Не роби дурниць! — ухилилася Наталка.

— Не забувай про батьків. О 22.00 я маю тебе залишити — обіцялася їм, а мені ще є, що розповісти.

— Добре, — удавано зітхнув Олег. — Аскеза, так аскеза. Слухаю тебе.

— Це стосується щоденника. Я тут рилася в інеті й знайшла низку статей про Гітлера.

— Зрозумів — можеш далі не продовжувати. — заусміхався Олег — Я теж читав: знайдена в Берліні угода про продаж душі Гітлера дияволові, котра мала надійти тому рівно за 13 років, тобто, 30 квітня 1945 року.

— Саме так! — зраділа Наталка. — Головне, що в учених немає сумнівів в достовірності документу.

— Видно, це такі вчені, — розсміявся Олег

— Але ж ідентичні підписи є на інших подібних документах, які за віком старіші від цього на сотні років! — заперечила Наталка.

— Чого тільки не напишуть і не вигадають! Навіть саме існування диявола викликає великі сумніви. Автор щоденника, Родіон Іконников -явний псих!

— Вислухай до кінця, не перебиваючи, що я хочу сказати. Припустимо — диявол існує.