Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Виникла гіпотеза має право на життя, але що з нею робити? Розповісти слідчому, який явно не повірить в неї? Якби хоч щоденник Ро-діона Іконникова був на руках, але його після прочитання віддав Свєті. Узяти його з квартири немає жодної можливості, і попереду недобра розмова з мамою Свєти.

Думки знову повернули Олега до власної квартири, і він зрозумів, що після події не зможе там жити. Але для того, щоб її продати, треба навести всередині порядок. Від спогадів про скривавлену ванну Олегу зробилося зле, стало нудити: «Для прибирання потрібна людина з міцними нервами, але де її знайти»?

У нього в голові закрутилися уривки спогадів : «...смерть, кладовище, ніч».

«Звичайно, Віолета! — зрадів він знайденому рішенню. — Вона спокійно ночує на кладовищі, за вдачею закінчена пофігістка — з нею можна буде домовитися».

Узявши «октавію» зі стоянки, Олег під'їхав до свого дому, але не поспішав виходити. Біля парадного сиділи дві літні сусідки, побачивши його автомобіль, почали переговорюватися з подвоєною силою, незабаром до них приєдналася третя співрозмовниця.

«Обговорюють вбивство, перемивають мені кісточки», — здогадався Олег.

Проходити під їх перехресними поглядами, як під кулеметними чергами, у нього не було бажання, але по-іншому до квартири він не міг потрапити.

Олег вийшов з автомобіля, став наближатися, й одразу дві жінки, немов за помахом чарівної палички, зникли з лавки. Третя, можливо, була б рада наслідувати їх приклад, але, судячи з округлених вирячених очей, у неї від страху відібрало ноги.

Входячи в парадне, Олег привітався, а перелякана жінка несподівано для себе пробелькотала:

— Так вас... того... учора заарештували, а ви он-до де...

— Утік я — не все тут ще закінчив! — спересердя випалив Олег, зробивши звірячу пику: «Вони що, мене вбивцею вважають»?

Коли відкрив вхідні двері, то в коридорі негайно з'явився Вітьок, цього разу одягнений лише в старі полинялі плавки.

— Відучора увесь будинок гуде, що тебе заарештували за вбивство коханки, — повідомив він. — Ти по гроші? Потерпи дні два-три.

— Нікого я не вбивав, і мене не заарештовували. Надав свідчення, а потім переночував у друзів. Я хочу домовитися з твоєю співмешканкою про прибирання квартири — сам розумієш чого. Добре заплачу!

— Віолетка-цукерочка у мене більше не живе! — Вітьок сумно повісив голову. — Я їздив в село до знайомих по картоплю, вчора ввечері приїжджаю — тут шум — тарарам. Потім усе заспокоїлося, кімнату твою опечатали.

— Бачу, — Олег рукою розірвав паперову стрічку з печаткою й грізними написами. — Міліція вчора все зробила, що їм треба було, і вже можна всередину входити. Так що з Віолетою?

— Кинула мене, залишила лише записку. -Вітьок миттєво зник за дверима та з'явився з листком паперу.

«Пішов на... — далі слідувало нецензурне слово і підпис : «Ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу! В.»

— Шкода! — засумував Олег. — На якому кладовищі ти її знайшов? Згадав, ти розповідав — на Байковому.

— Олеже, якщо тобі в квартирі потрібно прибратися, то я сам зможу, без Віолети. — запропонував Вітьок.

— Було б здорово, — невизначено протягнув Олег, і признався, — Але там крові... Боюся навіть заходити туди.

— Не хвилюйся, Олеже, в житті всякого набачився — переживу, приберу, — заусміхався Ві-тьок. — Можу почати прямо зараз!

— Тримай, — Олег простягнув ключі. — А я пішов. Ти мені більше нічого не будеш винен і скажеш, скільки потрібно доплатити.

В цей час відкрилися вхідні двері і в коридорі з'явилися два міліціонери з вчорашніх, які його супроводжували в прокуратуру. Не встиг Олег опам'ятатися, як йому заламали руки, наділи наручники і повели вниз. Провели повз торжествуючий тріумвірат жінок і підвели до помаранчевого «воронка». Тут запрацювала рація у одного міліціонера:

— Так, ми його узяли.

— Що-о?!

— Не могли відразу розібратися?!

Звернувся до свого напарника.

— Давай, відпускай його — помилка вийшла. Він не втік — його відпустили.

Потім до Олега, що розтирав кисті рук, що затекли, від наручників.

— Ти чого? Відразу не міг сказати, що тебе звільнили?! Витрачай тільки на таких час!

— Мене — хто запитував? — злобно поцікавився Олег. — Вибачення у мене за помилку не потрібно просити?!

— Бог пробачить!

Міліціонери занурилися до «воронка» та поїхали. Олег попрямував до жінок, що здивовано спостерігали за тим, що відбувається.

— Ну, що — упіймали біглого вбивцю?

— Катя розповіла нам, що ти дав драла з-під варти. А що, — не так? — войовничо поцікавилася найвища і худіша.