Лілія Черен - Марта

З ким можна було підтримувати хороші стосунки -це студент Валер'ян. А от із Єлизаветою Григорівною вже зимою трапився серцевий напад. Вона не змогла пережити потрясіння від чергового вторгнення нічних злодіїв. Утім, її кімната так і не дісталася сім'ї Остапчен-ків. Місце бабусі зайняла горласта праля Хрися.

Таким чином, усі п'ять кімнат квартири було заселено звичайними радянськими громадянами, які часто мали один костюм на всі випадки життя й носили його доти, доки він не починав розлазитися по швах. І Марта мусила увіходити у звичний для більшості жінок триб життя, звикаючи і до радянського мінімалізму, і до інтелігентного аскетизму Герберта. З колишнього життя жінка зберегла лише кілька речей. Як, наприклад, «китайське кімоно», плаття з єгипетським орнаментом, пудру «Л'Оріган-Коті» й довгу низку перлів — усі речі, привезені Володимиром з-за кордону.

Насамперед необхідно було навчитися жити за скромнішого бюджету. Зокрема, доводилося бути ощадливішою під час купівлі продуктів. Вже була різниця — чи купити хліб у Соврабкоопі за шість копійок, чи у приватній крамниці за дев'ять.

Втім, інколи Марта й бунтувала. Особливо недобра й безкомпромісна вона бувала раз на тиждень, коли робила генеральне прибирання, і двічі на місяць, коли оголошувала війну блощицям і тарганам, звичайній напасті комунальних квартир. Вона зсувала з місця всі меблі, передивлялася всі шпаринки на стінах. Перевернувши ліжко догори дригом, ошпарювала його крутим окропом. Щоб заглушити оглушливий сморід, пов'язувала собі на рота й носа рушник. Але це був швидше психологічний захист.

І в ці дні вона легко відважувалася сказати сусідам і своєму чоловікові все, що накипіло.

Німцеві не подобалося захоплення Марти шитвом. Йому здавалося, що для людини, яка має певний рівень інтелектуального розвитку, займатися фізичною працею недостойно. Він поважав людей праці загалом, але тяжко толерував щодо себе або ж своїх близьких. Герберт не міг сказати це вголос, особливо у часи, коли куховарка могла керувати державою. Він навіть не озвучував такі крамольні ідеї подумки. Бо щось усередині нього тяжіло до традицій народницького захоплення селом, але саме цей неусвідомлений імператив керував його вчинками і ставленням до людей.

Тому Марта мусила піти на посаду до установи. Тепер шила лише для себе, набуваючи досвіду у звичному для інших жінок майструванні одягу з рушників, ковдр і домотканої тканини, що вимагало радше винахідливості, а не фантазії. Мусила змінити спосіб заробітку ще й через те, що приватну ініціативу все більше обкладали податком. Не хотіла вона і мати справу з Володимиром, який раніше безперебійно постачав їй тканину, яку інакше було важко дістати. Дотепер у неї були гарні замовлення з кола Володимирових знайомих, скоробагатьків НЕПу і, як не дивно, партійної еліти. Тепер і ці зв'язки обірвалися, бо до них Герберт ставився ревниво і неприязно.

Марта спершу влаштувалася простою реєстраторкою. А згодом пішла на курси стенографісток. Зауваживши, що ті дівчата, які набирають текст на машинках самі, заробляють значно більше, Марта пішла ще й учитися на друкарку.

Стенографістки-друкарки були особливою кастою чепурненько і гарно вбраних працівниць, на послуги яких був дуже великий попит, адже у той час проводилися найрізноманітніші засідання і з'їзди. Марта спершу пожвавішала, бо можна було щось витягнути зі скрині з минулого життя, гарно вбратися. Також тут була якась зміна облич і вражень, бо на курси приходили заявки з різних установ міста Києва.

Але врешті вона й тут знудилася. Теми були різними, але слова подібними, одноманітними. Здавалося, що промовцям диктував текст хтось один, невидимий. До того ж Гербертові не подобалася легковажна компанія, яка оточувала Марту, і він наполіг на тому, щоб вона влаштувалася на якусь постійну роботу.

Дні війн і революцій, всесвітніх перетурбацій не зрушили підвалин установи. В театрі бюрократичного порядку продовжували грати інші актори. На сцені було змінено декорації. Повішено стінгазету, портрети Маркса і Леніна. Але стукотіли — відбивали такт — за вказівкою диригента пальчики друкарки по клавішах машинки, працював великий механізм невидимої машини.

Марта, ніби погане подружжя, ніяк не могла сказати про установу «ми». Їй було часом соромно, що вона ніяк не може стати частиною цього причинного карнавалу. Й почувала себе серед нього білою вороною.