Лілія Черен - Марта

Здесь есть возможность читать онлайн «Лілія Черен - Марта» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Дуліби, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Марта: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Марта»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Юна Марта прагне кохання і мріє про кар’єру модистки. Але чи можуть здійснитися дівочі мрії у кривавому 1918-му, чи голодному 1920-му?..
Шістнадцять років з життя молодої жінки припадають на складний період в житті України (1918 — 1934 рр.): це і війна, і виживання в умовах продрозкладки, і багатокультурне повсякдення Києва, і літературно-мистецьке середовище, і колорит комунальних квартир, і еміграція...
І, звичайно, заплутані манівці кохання.
978-966-8910-82-1 (серія)
978-966-8910-85-2
© ПП Дуліби, 2014
© Лілія Черен, текст, 2014
© Альона Гнатюк, художнє оформлення, 2014

Марта — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Марта», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Лілія Черен

Марта

Розділ 1

Середина червня 1920 року, Київ

Розмитий вздовж і впоперек,

Немов облитий цебрами помиїв,

Забутий Богом Баальбек —

Такий був у двадцятім році Київ...

Юрій Клен, «Попіл імперій»

1

— Таких, як ти, — стріляти треба! — сказав Іван Гер-бертові, замислено вдихаючи дим від цигарки. — Але, я думаю, ми тебе перевиховаємо.

Іван лежав одягненим на ліжку. Ноги у високих чоботах були закинуті одна на одну. Одна рука слугувала подушкою, інша диригувала думками молодого філософа від пролетаріату. Він поселився в цій кімнаті лише зранку, але вже вся квартира з її численними мешканцями, здавалося, належала йому.

Господиня, Лариса Василівна, відрекомендувала йому Герберта як свого родича. Але досвідчений погляд червоноармійця відразу впізнав у новому сусіді ворога. На прискіпливі запитання Івана хлопець відповідав скупо, дотримуючись легенди, інколи відмовчувався. Може, все закінчилось би серйозніше, ніж погрозами, але прямих доказів проти Герберта в Івана не було, та й настрій він мав сьогодні навдивовижу чудовий. «Ми більше не підемо з Києва. Ця перемога — остаточна», — крутилися в голові переможні фрази, що засіли з голосних зібрань останніх днів [1] 12 червня 1920 р. більшовики остаточно захопили Київ. .

Та й що візьмеш із цього худорлявого хлопця з похмурим поглядом, якому навіть тяжко підвестися самотужки з ліжка? Герберт оклигував після тривалої хвороби на висипний тиф. Далася взнаки неспокійна весна, а насамперед — холодний травень [2] Очевидно, Герберт потрапив до міста із союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії, які 7 травня захопили Київ. . Слова про розстріл він сприйняв спокійно. Надто часто його хотіли розстріляти за останні чотири роки, надто довго він боровся проти хвороби, надто втомленим себе почував не тільки фізично, а й психологічно. Втім, запитав:

— Хто — «ми»?

— Партія, звичайно!

Герберт щось невиразне мугикнув у відповідь і повернувся обличчям до стіни, схрестивши на грудях руки. Не мав настрою до політичних розмов і взагалі до будь-якого спілкування.

Коли температура з маренням і неспокійними сновидіннями відступили, він повністю поринув у спогади. Ще і ще раз прокручував у голові роки навчання в гімназії і перші дні початку війни. Далі не йшов, далі було нецікаво. А спогади про Київ, якого вже не було і не могло бути, невідступно приваблювали його, як невловимий, але солодкий вранішній сон.

Родина Штільбергів у круговерті війни й революції виїхала до Німеччини. Лише старша сестра Герберта, з великими труднощами змінивши прізвище [3] Це було можливо лише за дозволом імператора. , подалася до Петербурга чи то пак Петрограда [4] Петербург було перейменовано 31 серпня 1914 року за новим стилем. . Але зв'язок із родиною було втрачено ще далекого 1916 року, коли хлопець, закінчивши гімназію, у неповні сімнадцять років вирушив на фронт. Його рідні так і не змогли змиритися з тією хвилею ненависті до німців, яка збурилася після початку війни. Не змогли вони й зрозуміти вчинок юного Герберта, який вирішив зі зброєю в руках, власною кров'ю довести свою лояльність імперії.

Зараз Гербертові було цілком зрозуміло, що не патріотичні почуття рухали ним тоді, а втікав він від ненависного відчуття інакшості, усвідомлення того, що ти чужий, не маєш свого місця. Але до цього додавалася запізніла гіркота розуміння, що він так і лишився вигнанцем.

Вперше юнак пережив це на початку Європейської війни, коли вся країна об'єдналась у потужне єдине ціле, сплав патріотизму і рішучості, й викинула на узбіччя маленьку громаду вже не німців і ще не росіян. Незабаром на Хрещатику закрили магазини холодильників, друкарських машинок і велосипедів німця Ернста Торклера, заарештували власника галантерейної крамниці на Прорізній Гершмана, розгромили кафе Рейтара. Всі німецькі книжки зникли... І ще багато чого знайомого і звичного загубилося у плині років.

Тоді як Герберт поринав у принадний світ спогадів, Іванові не лежалося. Його тіло прагло руху й активності. Він схопився з ліжка, походив по кімнаті, рішучими кроками відміряючи простір три на чотири метри. Потім узяв торбину і вигорнув усе своє невелике майно на ліжко: змінну білизну, тютюн, дбайливо загорнутий у вирвану сторінку з книжки старих часів, маленький шматочок дігтярного мила, ложку, кухлик. У різдвяному мішечку ще з перших років війни він зберігав візитівку, на якій було написано ім'я випадкової благодійниці, кілька листів і порнографічну картку, очевидно, з київського фотоательє Франца де Мезера [5] У 1918 р. ЧК конфіскувала у Франца де Мезера фотоапарат і всі негативи. Причетність знаменитого фотографа до виготовлення порнографічних фотокарток дискусійна. Відомо, що про неї писав Купрін у своїй знаменитій «Ямі».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Марта»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Марта» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Марта»

Обсуждение, отзывы о книге «Марта» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x