Лілія Черен - Марта

Марта, зібравши до направи білизну, латала якесь старе ганчір'я і спостерігала, як Герберт лагодить примус. Нишком кидаючи погляд на його роботу, вона із сумом думала про те, що після такого ремонту доведеться цей примус викинути і купувати новий. І подумки вже перерозподіляла їхній скупий сімейний бюджет. Втім, не тримала зла на чоловіка, бо вже змирилася з тим, що він був абсолютно непридатним до будь-якої фізичної роботи.

Врешті Герберт розчаровано вигукнув «Ет!» і сердито поставив примус на місце. Кинувши розлючений погляд на Марту, яка була свідком його поразки, рвучко підвівся і кілька разів пройшовся по кімнаті. Затим сів і заходився робити назавтра для себе денну норму самокруток. Навіть у цій роботі його жовті худі довгі пальці виявляли неабияку незграбність.

Але самокрутка була одним зі способом економії, адже за «Крестьянку» або «Дубинушку» необхідно було викласти 14 копійок, вже не кажучи про «Бонтон», який коштував майже вдвічі дорожче.

Настрій у Герберта був поганий. Днями вони посварилися через якусь дрібницю з Мартою, і вона вчора за давньою їхньою сімейною традицією пішла «подихати свіжим повітрям». Це означало, що вона вдягла свою найкращу сукню, зробила зачіску, нафарбувала яскравим карміном губи і пішла гуляти. Без нього. Треба визнати, що виходили вони дуже рідко. А точніше, майже ніколи. Герберт любив сидіти вдома над книжками або повністю занурюватися в роботу. І не схвалював, коли Марта десь вешталася, з ним або сама.

Похід у місто без супроводу був формою протесту жінки під час сімейних сварок. Вчора вона відвідала, як казала преса, найбільшу за весь час всеукраїнську художню виставку, яка зайняла аж три поверхи приміщення Академії наук.

— Ну, як? Сподобалося? — запитав похмуро Герберт.

— Не знаю, — відповіла Марта. Їй не хотілося розмовляти. Власне, й думок особливих не було, щонайперше щодо виставки.

— Може, щось конкретне запам'яталося? — не вгавав чоловік.

— Ні, не можу сказати точно, — продовжувала ухилятися від розмови Марта. Якщо по правді, то їй не дуже

припала до душі переважна тематика картин — зображення мускулястих робітників і сцен звірств білогвардійців.

— А я тобі можу розповісти все докладно про цю виставку завдяки ґрунтовній статті Федора Ернста. І підтримати розмову на цю тему також. І тепер скажи мені: навіщо було вештатися містом й витрачати свій час?!

Він хотів якось її вколоти, зробити їй боляче і навіть не замислювався над справжньою причиною своєї поведінки. А правда була в тому, що йому було страшно, дуже страшно. Напередодні його викликали у ДПУ. Ніяких особливих претензій, як не дивно. А він уже був почав переживати, чи не випливло на поверхню його минуле. А тут, навпаки, так чемненько спочатку зустріли, аж поки він не відмовився співробітничати. А потім чоловік перемінився: бризкав слиною, погрожував, тряс револьвером.

Герберт дивувався сам собі, як так вийшло, що він зовсім спокійно і твердо відмовився бути шпиком. І витримав такий довгий лютий погляд досвідченого садиста, а тоді спалах його гніву. Але, здається, там з нього випарувалася вся його сконденсована життєва сила. Він вийшов на вулицю й заточився від пориву вітру. Відчував себе несподівано спорожнілим лантухом. Навколо зненацька поблякли барви й усе втратило будь-який сенс. Він втягнув голову у плечі, засунув руки в кишені й попростував вулицею... Згріб рештки себе й помістив у кам'яну мушлю. Й тепер дратувався щоразу, як його щось висмикувало з цієї внутрішньої фортеці.

Тому, власне, й привід сімейної сварки було забуто. Його просто дратувала надмірна активність світу навколо і Марта в тому числі. Звісно, він їй нічого про візит в органи не сказав. І вона могла тільки здогадуватися про причини його особливо похмурого настрою.

Скільки навкруги метушні й пустопорожніх балачок! — крутилося в голові. Герберт знав, що хотів одного — спокою. Щоб у його маленькій невидимій мушлі його ніхто не зачіпав.

На думку йому спали рядки з учора прочитаного «Етюду про природу людини» [30] Праця Іллі Мечнікова — українського, російського і французького науковця, одного з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології. . Підмітив такий парадокс: з одного боку, йому здавалося, що його життєвий цикл уже завершено, що коли завтра до нього постукає смерть, він сприйме її з радістю, як рідну сестру. З іншого боку, щось усе-таки муляло, не відпускало його з цього світу. Якась остання нитка...