Лілія Черен - Марта

— Припиніть бешкетувати! Набридли вже! Ви заважаєте вчитися!

— Харе бузіть! — додався хрипкий бас чоловіка неви-значеного віку. Його пооране віспою й зморшками обличчя аж ніяк не прикрашало ріденьке немите волосся й гнилі, жовті від постійного куріння зуби.

Діти на мить затихли, але вираз їхніх хитруватих очей свідчив про те, що вони ще не вичерпали своєї хуліганської енергії до кінця.

— Де ваші батьки? — запитав Герберт.

— Мама зробила аборт, напилася морфію і спить. Тато теж спить, — відповів старший хлопчик.

Дівчинка подумала, що інформації не достатньо, і додала:

— Тато п'яний спить.

— Ага, — шмигнувши носом, підтвердив найменшенький.

— Ой, Боженьку ти мій! — сплеснула руками старенька бабуся і схопилася за серце. Вона була останньою з розтривожених сусідів, хто вийшов у коридор.

— Мовчать, недобита контра! — усовістив старший чоловік бабусю за згадку Бога всує і пригрозив дітям: -Щоб більше не шуміли, бо розстріляю!

— Не можна ж так з дітьми, — сказала бабуся, пропускаючи повз вуха образу. Вона вже звикла.

— Це не діти! Це чортенята! — заперечив студент.

— Хто таке патякає про моїх дітей?! — це вже був голос Люсі Микитівни. — Це ти, Валер'ян! Мало того, що ночами електрику палиш, то ще й на дітей наговорюєш!

— Про електрику, товаришко, ви правильно підмітили. Ділять на всіх, а інтелігенти користуються, за що сусіди платять! — втрутився знову старший чоловік, натякаючи не тільки на Валер'яна, а й на Герберта. — Але діти ваші, товаришко, трудовому люду спати заважають! Непорядок!

— А ви, Саво Петровичу, у туалеті ніколи світло не вимикаєте! — відказав студент Валер'ян. — От там справді лампочка дарма горить.

— Що дарма, то дарма. Ви, чоловіки, потрапляєте всюди, а не туди, куди потрібно! — відказала Люся Микитівна.

— Ах! — тільки й вигукнула бабуся й перехрестилася. — Quelle horreur! [27] Який жах! (Фр.)

У цей час діти вирішили зробити ризикований маневр — перебігти по коридору до материної кімнати.

Але один хлопчик усе-таки потрапив до рук Саві Петровичу й отримав хорошого потиличника.

— Не бийте дітей! — вигукнув студент. — Це непедагогічно!

— Так, у даному випадку відповідальність цілком на совісті батьків! Це їхня справа — виховувати дітей! — зауважив Герберт.

— Ні! Це справа народу і партії! — відказав Сава Петрович. — І ви не вчитель, а білогвардійське бидло, якщо не розумієте очевидного!

У коридор, хилитаючись, немов матрос під час шторму, зайшов останній герой драми — Нечипір Олександрович Остапченко, робітник у другому поколінні, пролетар, на міцні плечі якого мала опиратися нова радянська держава. Очевидно, що він прямував до вбиральні, але, судячи по його штанях, цього можна було й не робити. Серед знайомих облич його посоловілі очі вихопили нове, до того ж надзвичайно привабливе, і його ніби вітром гойднуло до Марти, яка мусила хапливо відступити назад до кімнати.

Зловивши погляд свого чоловіка, який прокурсував на рівні Мартиних грудей, Люся Микитівна оскаженіла:

— А ця хвойда, не встигла одну ніч перебути, вже до чужих чоловіків чіпляється!

— Та він же п'янюга! Брудна скотина! — обурено вигукнула Марта. Її нерви вже не витримували змагання з викликами сьогоднішнього дня: надто багато нових вражень, надто стомленою вона була. Не мала сили вже себе стримувати.

— Ти на себе подивися! Шльондра мальована! — не вгавала Люся Микитівна.

На превеликий свій подив, Марта почула тихі слова, призначені тільки їй:

— Я ж казав, що кармін не личить порядній жінці! — процідив крізь зуби Герберт, якому було прикро, що його дружина так негарно встряє у брудну сварку.

— Ти, взагалі, чоловік чи баба?! — вихопилося у Марти.

— То ти тільки з ним тиха овечка? — прошипів Герберт, за що отримав міцного ляпаса.

На щастя, увагу сусідів у цей час прикував Нечипір Олександрович, який надумав прямісінько біля порогу старенької сусідки виблювати рештки свого обіду.

Міцно загорнувшись у кімоно, Марта схопила свою сумочку, де сподівалася найти нашатир і валер'янку, й попростувала до бабусі, яка, схоже, була ні мертва, ні жива від потрясіння.

Конфуз чоловіка обернувся моральним провалом для Люсі Микитівни, яка мусила тепер швиденько роздати потиличники дітям, відправити їх до кімнати, а самій взятися до швабри і відра з водою.

Студент повернувся до навчання, зник з коридору і Сава Петрович.

Герберт спершу думав, що Марта швидко повернеться від сусідки. Думав, чи перепрошувати, чи прочитати лекцію про відмінність непманки від порядної жінки, й нервово поглядав на годинник. Чоловік раніше часто мріяв про те, як би воно було, коли б він володів Мартою. Але чомусь солодкі фантазії були приємніші за їх втілення. Ні, реальність не принесла прикрих відкриттів чи несподіванок. Він давно все вирішив про свою тепер уже дружину. Просто німець спостеріг такий парадокс: мрія втрачає свою привабливість під час прискіпливого огляду зблизька. І більшість вад, які здавалися дрібними, набували тепер гігантських розмірів.