Лілія Черен - Марта

Викладаючи першу частину своїх аргументів, Іван не врахував того, що перед ним не чоловік, а сімнадця-тилітнє дівча. Й, можливо, його слова, навпаки, збурили б когось іншого і примусили навіть викинути нахабного гостя геть із кімнати. Але тут він цілком випадково втрапив у ціль з другою частиною свого монологу. Саша перебувала у розквіті юнацького максималізму й ідейності. Вона горіла комуністичними ідеалами і все своє життя звіряла з ними. Це була її релігія. Думка про те, що, взявши шлюб, вона таким чином виконає свій громадянський обов'язок, заповзла підступним вірусом у її мозок і потихеньку підточувала всі сумніви й обурення.

Саша стишилась і вже рівним голосом відповіла:

— Я гадаю, що достатньо почула. Тепер мені необхідно обдумати вашу пропозицію. Не варто зопалу щось вирішувати. А нам час лягати спати. Я вам зараз постелю на підлозі.

Спокій господині передався й Іванові. Він раптово відчув страшенне виснаження. Здавалося, що важка втома обгортала його отруйним плющем, висотуючи всі сили. Надто багато вражень, надто багато подій. Він уже дивувався сам своїй пропозиції і її поспішності. Але відступати вже не було як. І він був не з тих, хто відмовляється від своїх слів.

З Англії приїхав давній шкільний товариш Володимира — Дмитро. Він виїхав з родиною за кордон ще до 1917 року, здобув якісну вищу освіту вже там і став майже цілковитим англійцем. Тільки вилицювате обличчя зраджувало в ньому слов'янина.

Після проголошення НЕПу його родичі почали пильніше приглядатися до тих процесів, що відбувалися у колишній Російській імперії. І, врешті, послали свого молодшого сина на розвідку щодо можливостей розвитку їхнього родинного бізнесу.

У холостяцькій квартирі одного зі знайомих Володимира, Семена, було майже завжди людно: тут збиралася змішана компанія скоробагатьків-непманів і київської голодної богеми. У чепурненькому сірому англійському костюмі, з капелюхом-габіком у руках, стриманий і замкнений у собі Дмитро здавався елементом чужорідним та екзотичним. Він примостився на улюбленому місці Марти — старенькій турецькій канапі із зеленим подертим сукном і продавленими пружинами. Час від часу зі шкіряного портмоне хлопець діставав цигарки з витриманим тютюном, пропахченим опієм, і пригощав охочих, але сам не курив. Потилицею він інколи зачіпався за обірвану складку шпалери, над якою у золоченій рамі оголяла свої перса грецька німфа.

Марта сіла поруч із Дмитром і обірвала над ним надокучливий шматок шпалери, недбало кинувши його на підлогу.

— Краще, чи не так? — запитала, сміючись лише кутиками кармінових губ.

— Так, дякую. — Дмитро поглянув на неї вдячно і відразу відвів очі, щоб навіть поглядом не торкатися дівчини, яка належить не йому.

Дівчина спостерігала за Володимиром. Він саме розповідав чергову порцію масних анекдотів, і Семен з Тимуром Миколайовичем реготали, витираючи сльози з кутиків очей. З одного боку, її часом аж пересмикувало від його слів. З іншого — в кожному його порусі, вигині суворих брів вона бачила щось невловиме, щемливо рідне, на що відгукувалася кожна клітинка її тіла. Очевидно, якби він раптом почав дослухатися до неї, познайомив зі своєю матір'ю, повів до церкви під вінець і став ніжним та уважним, справжнім джентльменом, як Дмитро, то він би був, звичайно, кращим, але не самим собою.

Черга перейшла до Семена. Це був цікавий мовчазний флегматичний тип. Мішкуваті смугасті короткі штани на його великих ногах разом із куцим тісним піджаком, який, здавалося, ось-ось мусив розірватися на його пухких грудях, творили цікавий контраст. Образ доповнювала надто коротка краватка і величезна модна картата кепка з помпончиком на маківці. На смак Марти, це був вигляд справжнього блазня.

— ... Запитання: чим одрізняється піонерка від комсомолки? — захмелілі очі товстуна спалахнули пустотливими іскорками.

Пауза нетерплячого передчуття і готовність вибухнути реготом.

— Піонерка «всегда готова», а комсомолка — «давно готова»!

— Я сьогодні теж дещо вивчив з новенького, — знову перехопив ініціативу Володимир. — Іду повз Виконком на Хрещатику, а тут біля нього безхатьки випрошують копійки:

Володимир не тільки виразно проспівав уривок, а й затанцював, вдало наслідуючи відчайдушні рухи безпритульних хлопчаків.