Лілія Черен - Марта

— Добре! Те іншим разом послухаєш! Тут є вальс! Іспанський духовий оркестр. Зауваж, автор малюнка сам Маяковський!

— Чудово! Ти просто зараз можеш увімкнути музику?

— Звичайно! Я тобі все поясню: глянь сюди — тут треба заводити. Вистачає на одну сторону, це десь три-чотири хвилини. Голки слід змінювати часто, але вони продаються на вагу. Не знайдеш у крамницях, дістану. Ось тут вони зберігаються, — з цими словами Володимир відсунув спеціальний відсік у чемоданчику. Його очі просто горіли від захвату.

— А рупор де? — запитала Марта.

— Дурненька! Це ж не грамофон. Тут він вбудований у корпус. Коли будеш купувати ще рекорди, дивися, запитай, чи точно вони до патефона. До грамофона сюди не підійдуть. Зрозуміла?

Марта кивнула мовчки головою, ніби слухняна учениця.

— Бачиш, тут від центру до краю голка йде, а у грамофона навпаки! Чай ти, звичайно, не поставила!

— Вибач, зараз! — і Марта відбігла в інший кінець кімнати, де була «кухня»: маленький столик з примусом та іншим начинням.

За якусь мить кімнату наповнила музика, а вдоволений Володимир підійшов до Марти. Йому вже не йшлося про чаювання і цукерки. Його вабили звабні вигини дівочого тіла. Відхиливши шлейки легкої сукні, він обціловував її плечі, вдихав запах шовковистого волосся. Дівчина сторожко дослухалася до своїх відчуттів, продовжуючи порядкувати біля примусу.

— У тебе така гладенька шкіра, — сказав, майже прошепотів, Володимир хрипко. — І ямочки на кругленьких щічках...

Раптом хтось наполегливо почав грюкати у двері, що у відповідь ображено задвигтіли.

Володимир, ніби справжній господар кімнати, широким кроком швидко підійшов до дверей і рвучко відчинив.

— Товариші, у вас надто гучно грає музика! Ви заважаєте нам працювати! — почувся строгий і звідкись знайомий чоловічий голос. Марта обернулася. На порозі стояв Іван. Щойно, після перших своїх слів, він упізнав її і тепер розгублено кліпав навколо, вивчаючи охайну й затишну дівочу світличку. З-за його спини визирала сусідка Саша.

Марта помітила, що спершу, завидівши її, Іван нібито зрадів. Але перегодом його погляд одмінився, наїжачився. Вона згадала про спущену шлейку плаття, розкуйовджене волосся, і їй здалося, що стоїть перед ним голою.

І справді, Івана переповнювали роздратування і злість. Відчував себе ошуканим, зрадженим. Він раптом зрозумів, таємницю томливого приємного передчуття, яке його опанувало, коли він вирушав до Києва. Зустріти Марту! Сімнадцятирічну дівчинку в білому простому платті. У своїй уяві він бачив її старанною студенткою або ж працьовитою робітницею. Він бачив, як її молода енергія спрямовується на розбудову комсомолу. На гірший випадок, хай вона була б уже одруженою!.. Але ж не коханкою непмана!

— Перепрошую, але гучність не регулюється! — відказав Володимир.

— Доброго вечора, Іване, — спокійно сказала Марта і, повернувшись до Володимира, додала. — Це квартирант Лариси Василівни. Чотири роки тому недовго були сусідами. А Сашу ти знаєш.

— Володимир! — бадьоро представився «господар» і простягнув свою широку долоню. Іван неохоче поручкався. — Якщо вже знайомі, то проходьте, не соромтеся. Яка може бути, у біса, робота ввечері?! Значно ж приємніше музику послухати, ніж документа цяпати.

Вогонь, що розгорався всередині, дійшов апогею, й Іван спалахнув:

— Вам, товаришу, музика в голові, а нам виконання останніх постанов пленуму партії! Вимкніть музику негайно!

— Платівка вже скінчилася, — сказав очевидне Володимир. Півнячі бої у їхньому найпримітивнішому вигляді рідко коли його зачіпали. Тому коли Іван, збагнувши запізнілу недоречність своїх слів, почервонів і рвучко забрався геть, Володимир лише знизав плечима: «Диваки, та й годі!»

Іван міряв Сашину кімнату широкими кроками, немовби прагнув у них вкласти всю свою злість і роздратування. Руки в кишенях, погляд потуплений униз. Було якось гірко, боляче... За що боролися? Не розумів він НЕПу, ненавидів його, з усіма вітринами, недосяжними простому робітникові, з розцяцькованими дженджиками, з жінками, такими. такими, як Марта.

Мозок запрацював раптом сердито й чітко, думки виливались у гострі слова переписаної резолюції. Саша захоплено мовчала, чулися лише удари її маленьких рішучих пальчиків, які швиденько набирали текст на друкарській машинці.