Гримів, вирував, наповнюючись багатоголоссям міста й села торговий і промисловий Поділ, відкриваючи ворота перед гостями.
На ярмарок вели великі ворота, увінчані зверху червоною зіркою. Весь майдан був прикрашений арками, рекламними стовпами, щитами; декорований зеленню і тканиною. Площа вирувала й гула змішаним натовпом селян, робітників і комерційних ділків. Крізь товщу люду повільно простував трамвай.
З колишньої будівлі Духовної академії тягнулася довга вервечка селянок, запнутих у хустки, і їхніх чоловіків. У цій будівлі для потреб сільського ринку було обладнано гуртожиток з хатою-читальнею і чайною. Із середини облаштованого павільйону-навісу чулося іржання розтривожених ярмарковою веремією коней.
Всі з нетерпінням очікували на Контрактовий ярмарок, але в день відкриття, у суботу, зібралася не така вже й велика компанія: Володимир, Сашко, Ліна й Марта. Та й вони були швидко роз'єднані за вподобаннями й інтересами.
Сашко з властивим йому запалом та ентузіазмом потягнув усіх на виставку київських художників, що проходила в Контрактовому будинку на другому поверсі, й великодушно дозволив заплатити Володимирові за вхід на чотирьох, 20 копійок з кожного.
Але Володимирові одразу стало нудно: дивувався, навіщо треба іти на ярмарок, щоб оглядати чиюсь «мазню». Тому Сашка лишили спілкуватися з такою близькою йому богемою, а трійця рушила далі.
Тепер уже Володимир натрапив на цікавинку: відділ Київського фотографічного технікуму пропонував фотографічні пластинки «Космос» (найкращі в Росії з передавання контрастних деталей), денний фотопапір, проявники, ліхтарі для проекції непрозорих картин і до них — діапозитиви. Його очі спалахнули й жадібно почали вивчати різні прилади, про кожен із яких хлопець докладно розпитував.
Ось тут уже почали позіхати дівчата. Володимирові набридло слухати їхнє ниття, і він запропонував знову розділитися, щоб потім уже зійтись увечері на ярмаркових розвагах: каруселях, гирях, силомірах, які було розташовано на площі навпроти колишнього будинку Шварцмана.
— Маєте досить часу на всілякі жіночі штучки. Я ще маю справу в грецькому монастирі, — Володимир мав на увазі один із найкрасивіших будинків Києва, на якому зараз висіли золоті літери «Ярмарковий дім» і де містилася управа ярмарку.
Так Ліна й Марта опинились удвох. Спершу кравчиня ніяковіла у присутності величної Ліни, але вже за кілька годин мандрівок між прилавків дівчина почувала себе як ніколи легко й невимушено. Блукаючи між довгих рядів, вони час від часу поверталися у розмові до майбутньої прем'єри.
— Мені здалося, що в тебе була інша ідея? — запитала Ліна, беручи до рук червоне блискуче яблуко.
— Пусте! — відмахнулася Марта. — Зовсім не революційна ідея.
— Яка?
— «Ляльковий дім» Ібсена. Нещодавно читала, дуже сподобалося.
— Хороший вибір, — посміхнулася Ліна. — Як я люблю запах дерева! Відчуваєш?
— Так! — підтвердила Марта, не відводячи погляду від прилавку з фруктами. Дивувалася, як могло щось так добре зберегтися до весни, й ніжний грушевий аромат дратував їй ніздрі.
Проминувши ряди, де гордовито вилискували різноманітні хутра — від рудої барви лисиці до бурого ведмедя — й дивували розкішшю персидські килими, дівчата підійшли до відділу тканин. Тут пропонували різну мануфактуру: Камвольного тресту, вироби Московського товариства і київського відділення Всеросійсього текстильного синдикату.
— Ось поглянь на цю матерію! — пирснула Ліна.
На прилавках лежали різнобарвні тканини, на яких працювали трактори й молотарки, мчали потяги, диміли фабрики, м'язисті селянки збирали урожай, марширували піонери, клали цеглу будівельники й вправлялися гімнастки.
— Ти можеш уявити сукню з такого? — запитала Ліна.
— Знаєш, після того, як вулицями бігали голі люди із закликами побороти сором, усе може бути, — сміючись відповіла Марта.
Саме тут їх знайшов Володимир, щоб повідомити: він купує фотографічний апарат і не збирається з ним потім тягатися, тому хай дівчата розважають сьогодні себе самі.
— Я також уже йду, — сказала Ліна.
— Чому? — з жалем запитала Марта.
— Ми з Іциком вирішили сьогодні попрацювати над музичним супроводом вистави.
— Ви ж нібито вже давно все узгодили.
Білявка трохи збентежилась, але за мить відповіла:
— Ніколи не знаєш, коли прийде найкраща ідея.
Київ, 24 квітня 1924 року
Рипнули двері, Маргарита обернулась і на порозі побачила Володимира. В руці він тримав пакунок, а сам розгублено роззирався довкола:
Читать дальше