Сандра Мост - Подвійне життя

2920 дисков.

И получать от этого удовольствие?

3840 дисков. Впрочем, тебе всегда нравилось стремительное музыкальное дерьмо.

А теперь главное — собрать этот миллион дисков и выбросить к чертям.

Вот и моя остановка. Автобус тормозит, и я выхожу. Это были мои мысли после рабочего дня.

Конрад прокидається посеред ночі. Він важко дихає.

Його жінка страшенно полюбляє «Modern Talking».

Він іде до кухні випити води. Іде до кухні. Наливає собі у чашку води і жадібно п'є.

Щось зміниться, думає Конрад.

Щось неодмінно має змінитися, або вона помре.

То, что еще хоть как-то выдерживаешь в день первый, невыносимо в день второй. Естественно, все силы угроблены еще вчера. Конечно, конечно, я умираю. Сил нет.

На языке вертится коротенькая молитва, вот-вот она сорвется с губ — и не останется вообще ничего. Вот-вот.

Верстальщик приносит очередной материал. Господи, сколько уже писано-переписано об этих валовых затратах! ВЗ, ВЗ, ВЗ! И это только на моей памяти! Знали бы графоманы всей земли, что есть такая неисчерпаемая тема, были бы еще счастливее... Впрочем, что может написать графоман-филолог о валовых затратах! Что ж, хорошо, пусть напишет графоман-экономист. Вот он и пишет...

Молитва вот-вот сорвется, надо только, чтобы она не срывалась. «Господи, Иисусе Христе, Сыне Божий, спаси и помилуй нас, грешных». «Нас» иногда сменяется более честным «меня». Хотя — как знать. Впрочем, до отождествления себя со всеми окружающими мне очень далеко. В данный момент я в полной непроходимости...

Конрад уломлюється до кабінету Порадника.

— Вона зараз помре.

Порадник спокійно дивиться на нього.

— Сідай.

— Ви не розумієте, цілком реально, у моєму сні сьогодні вночі, вона ледве тримається купи.

Конрад на мить сідає, потім зривається і починає бігати взад-вперед.

— Щось там сталося. У неї вчергове щось сталося, власне, для неї вже давно немає значення, що стається. Бо все призводить лише до крапки в кінці речення. Але зараз навіть вона розуміє, що все вкрай погано. Їй дуже зле. Вона хоче померти.

Порадник запитує очима.

— Ні, звичайно, вона цього не зробить. Інакше вже давно зробила б. Але зрозумійте — вона втратила надію на завтра, майже цілковито. Майже. Вона трощить своє життя.

— Ти про що?

— Вона періщить по собі, їй нікому зателефонувати, сказати, приїжджайте, я тут вмирати зібралась! Власне, є кому — але вона не зателефонує. Вона нікому не скаже і помре.

— І ти залишишся без роману і без слави до кінця своїх днів?

Конрад сів, опустив обличчя у долоні. Потім підвівся, підійшов до вікна. На вулиці було усміхнено, незважаючи на січень. Як то кажуть, весна цієї зими видалася на славу.

— Я звик до неї.

— Ти не кликав її у своє життя.

— Вона дала мені все. Мій талан — то її талант. Пораднику, хіба ти не розумієш цього?

Все было как всегда, когда секретарша пригласила меня к телефону. Незнакомый мужской голос. Странно, я никого не жду. Кажется, он представился. Он издатель и собирается напечатать книгу. Он нашел меня благодаря изданию местного Союза писателей, несколько лет тому назад я приняла участие в конкурсе, заняла второе место в группе. Он хочет взять несколько моих вещей оттуда, но если есть новые и я готова их предоставить, он с удовольствием ознакомится и выберет что-нибудь. Он оставляет за собой право редактировать мои вещи. Он хочет издать книгу в Москве.

Кажется, я визжу от восторга под столом.

Я говорю, да, конечно. Да, я как раз собиралась набрать несколько своих вещиц. Нет, я ни с кем не сотрудничаю. Да, на когда мы договариваемся?

Очень медленно я прихожу в себя.

Кажется, это начинается.

Іноді Конрадові здавалося, ніби він не пам'ятає якихось змістовних і важливих ланок, що становлять, власне, його життя. Так, він дуже погано пам'ятав, що робив, коли в нього ще не було грошей та слави. Утім він був цілком впевнений, що починав з нуля. Але як саме? Чи працював він десь? Певно, що так. Йому було це настільки зрозуміло і ясно, що він не міг ухопити власні думки за початок і почати розмотувати клубок пам'яті. Дійсно, що він робив, наприклад, коли був ще не одруженим? Чи кохав він ще когось, коли ще не знав своєї дружини? Конрад намагався уявити, як приходить додому, а дружини немає, тобто ще немає у його житті взагалі. Що він робив? Як вони познайомилися? Невже він навіть цього не пам'ятає? Він пам'ятає, що йому завжди щастило.