Валерій Шевчук - Долина джерел

Ліля стояла в під’їзді й дивилася на безперервний рух машин. Мимо пробігали вечірні постаті, несли денну втому вечірні думки і останній поспіх. Адам зупинився, і Ліля всміхнулася йому.

— Я трохи запізнився,— сказав він, виймаючи руки з кишень.— Сьогодні такий вечір!

Ліля мовчки вийшла з під’їзду і подивилася на Адама великими голубими очима. Її світле волосся спадало на плечі блідими хвилями, кісточки дужок випиналися, показуючи ще дитячі, але вже й жіночі ямки.

— Куди ж підемо?

— Куди хочеш...

Вулиця гула численними голосами, шурхотом підошов, гумових шин, скреготом заліза, рухом повітря, шепотом листя, сміхом, повискуванням дитячих візків, шелестом одежі.

— В моєї подружки сьогодні день народження,— сказала Ліля.— Але я не пішла...

— І добре зробила,— всміхнувся Адам.

Вони рухались у юрбі, стаючи вулицею, шурхотом підошов, шелестом одежі і рухом повітря.

— Сьогодні на заводі,— розповідав Адам високим голосом,— один ледве не зірвався. Добре, що зачепився... Знаєш, часом буває, що все на волосині висить!..

Оркестр бурхнув мелодією, скрипаль устав і почав вигинатися, стрімко водячи смичком по струнах. Його обличчя ще більше зморщилося, він допомагав собі рухом вуст і підтупував блискучим чорним черевиком. Повільно, зі смаком пила вино Валя, хміль злегка погойдував Єву, і вона всміхнулася своєму партнеру. Він підвівся і ввів її в коло. Важкувате обличчя з крапельками поту на горішній губі застрибало перед очима, синювате від щоденного гоління підборіддя торкалось її скроні чи лоба, вона побачила сильну засмаглу шию, по якій вряди-годи ковзав горловий клубок. Знову входила в запаморочливий ритм танцю, на цей раз руки партнера аж пропікали їй шкіру, він щільніше притис її до себе. Єва подалася, відчуваючи його рухи й передаючи йому свої. Пружинила навколо наповнена їжею й вином юрба; Валя танцювала поруч, молодик у джинсовому костюмі викидав задом і робив широкі колові рухи ногами. Єва відчула, що в неї крутиться голова.

— Вам хтось казав, що ви гарна?— схилився до неї партнер.

Єва засміялася, відкидаючи назад голову.

— Може, вийдемо?— шепнув молодик.

Скрипаль грав, викидаючи смик з незвичайною, навіть несамовитою легкістю. Його обличчя вже не вторило ритмові, він став боком, і його профіль важко темнів. Барабанник ляскав литаврами, і нестерпно завивала труба. Її власник, червонолиций і білявий, роздув щоки і вирячив очі.

— Пізніше,— сказала Єва, коли танець скінчився. Вона з розмаху сіла за столик і раптом вловила Володьчин погляд. Той похмуро сидів у невеликій компанії і дивився на неї вперто й роздратовано. Валя з байдужісіньким виглядом доїдала салат.

— Непоганий салат,— сказала вона.

Єва відкинулась на спинку і раптом уявила Валю старою. Щоки опустилися, наповнені зморшками, ніс утратив свою тужавість, очі стуманіли. Вона ще гарна, ця Валя, ще весела й енергійна, але в обличчі вже є щось із того. З того, що чекає попереду нас усіх.

Євин партнер розповідав анекдот. Вимахував руками, і Валя закочувала очі.

— Єво, — сказав трохи патетично молодик. — Давайте я стану вашим Адамом!

У нього заблищали очі, а губи склались у глумливій гримасі. Єва здригнулася.

— Ха-ха-ха!— зареготала Валя, жуючи тільки-но замовлену котлету по-київському.— У неї брат — Адам!..

Єва мимоволі глянула на естраду. Скрипаль утомлено розглядав залу. В його очах і справді було щось від Адама, може, оця втома й закушування губи?

— Що з вами?— схилився молодик.

— Сп’яніла,— всміхнулася Єва, поправляючи русяве пасмочко, що вибилось із зачіски.

За вікнами стояв розмитий ліхтарями вечір.

Адам повертався додому. По сірому хіднику важко ступали його туфлі, вулиця була запорошена перетертою за день курявою — лягала на цоколі, рундучки і дерева. На лавках бовваніли постаті старих. Малий хлопчак, заплющивши очі і витягши руки, ходив довкола лавки, на якій сиділа молода вагітна жінка. Вона випростала ноги і сплела пальці на великому животі.

Підворіття виставляли чорні нутра, в одному з дворів монотонно журкотіла вода. Надмір густе повітря сушило обличчя, курява летіла під електричними ліхтарями, осідаючи на стовпах і наддашках. Адам розстебнув сорочку і зсунув набік краватку. Вуста йому лущилися, і він вряди-годи облизував їх. Мимо пройшла громіздка жінка. В авосьці біліли пляшки з кефіром. Срібні голівки нерівно хитались у каламутному світлі — жінка розтулила від задиху рота.