Валерій Шевчук - Долина джерел

Батько розплющився й повернувся всім тулубом до мене.

— І що, думаєш, робить зараз мати?

— Коло чогось порається.

— Або читає,— підхопив він.

— Як тобі кіно?

— Кіно хороше!

Він подивився на мене, широко розплющившись.

— Знаєш, що я їй подарую?

Повз нас повільно пропливла закохана пара. Високий юнак обійняв світловолосу дівчину, і її голова на темному тлі грудей видавалася м’яко й ніжно.

— Годинник,— сказав батько, його очі блищали.— В неї ніколи не було гарного годинника.

Дерева вивищувалися навколо нас темними, кошлатими й непорушними велетнями. Вечір плив півпорожніми алеями, розхлюпуючи приглушені й прив’ялені запахи,— розносив їх на невидимих крилах, торкаючись облич обережним зітханням, що приносило далекі й чисті спогади.

Запахло різким потом — Адам скидав важке робоче взуття. Великі руки обхопили брудного носатого черевика і повільно потягли вгору. Хлопець закусив цигарку, цигарки були дешеві, і синій слизький дим забивав Свині ніздрі.

— Невже не можеш курити в кухні?— спитала вона з-за ширми.

Адам важко підвів розкучману голову і грюкнув черевиком об підлогу. Сестра шаруділа за ширмою одягом, а він плюнув недокурком у куток, де стояла емальована миска з брудно-сірою від мила водою. Недокурок засичав, і над ним зметнулася бліда хмарка.

— Вже на гулі?— спитав Адам, натужно стягуючи другого черевика. Потом запахло сильніше, і Єва визирнула з-за ширми.

— Данцю,— сказала вона.— Я знову хочу попросити...

Адам ступнув величезними босими ногами на підлогу і підійшов до столу.

— Чорта з два!— сказав він.

Був літній вечір, що напливав затишною хвилею, синява заливала місто, покриваючи лабіринти вузьких вулиць. Звідси, з четвертого поверху, де було величезне вікно, проглядались незліченні дахи, черепиця навпереміж із бляхою, двори, замкнені галереями та глухими жовтими стінами, рівненькі, вистелені чіткими плитами подвір’я. Все це заповнювалося загуслим сутінком; Адам стояв, розставивши босі ноги, нахилив важку голову і вбирав повітря в могутні свої груди. На нього плив вечір, свіжий і духмяний, душі торкнулося відчуття голубого присмерку: згадалось щось далеке й світле. Пройшла дівчина в червоному платті, і її постать на мент яскраво запалала. Стрункі загорілі ноги й оголені плечі засвітили ніжним теплом.

— Дарма дмешся,— сказала Єва, виходячи з-за ширми.— Ну, витратила я ті п’ять рублів, то це треба стільки сопти?

Була молода й свіжа, і Адам зиркнув на неї спідлоба.

— Ну й ведмідь ти!— засміялася, плеснувши його по спині.

Адам сів на стільця й випростав ноги.

— Вечерю я приготувала,— сказала вона.

Він дивився собі на ноги й ворушив великим пальцем ноги.

— Мені й незручно просити в тебе щораз,— озвалася Єва.— Але виходити отак з дому без копійки?..

Пильно вдивлялась у дзеркало: в сутінку відображення було нечітке.

Адам запустив руку в кишеню, перевалився на лівий бік, витяг пожмаканого банкнота в три карбованці й кинув на стіл.

— Ну й розумничок!— сказала сестра, майже впритул присуваючись до дзеркала.

Адам знову став до вікна. Душі торкнулося щемливе й незнайоме: воно жило і в тих сутінках, у тій пригаслості. Чув, як Єва простукотіла каблучками, від стукоту з’являлася невеличка луна. Знав, що за кілька секунд сестра відчинить вискотливі двері.

— Я пішла!— сказала Єва.

Адам не поворухнувсь, і вона вийшла в коридор. Легко пострибала зі сходинки на сходинку, спираючись об старе, порізане хлопчачими ініціалами перило. Свіжий дух вечора відчувався на ногах, і Єва тихенько замуркотіла почуту сьогодні вранці мелодію. Пристукнула підборами коло десятої квартири й натиснула кнопку.

— Настрій — во!— сказала подрузі.— Маю троячку, браток змилостивився!

— То ми живем, Євко-о!— по-дурному вибалушилась Валя.— Володька дзвонив ще в чотири, вони будуть там, на розі Коцюбинського й Садової...

Вони вийшли з під’їзду. Валя трохи надмір покручувала тлустеньким задком, а Єва ступала гінко і швидко.

— Глянь на того телепня,— хихикнула Валя.— Вдів білі туфлі, а вони йому, як коро-о-ві сідло!

Вони пирснули, і в вічі їм блиснула яскрава реклама. Зупинилися, спостерігаючи, як перебігають літери. Реклама закликала купувати ставриду, і вони пішли далі, дивлячись, як спалахують і гасяться лампочки, складаючи на височезній стіні метрові слова.

Адам одвернувся від вікна. Давно стихли Євині кроки, в кімнаті стояла волога й гаряча тиша. Він зайшов до ванни, скинув пропотілу одіж і пустив душ. На нього линуло холодними сріблистими краплями, в електричному світлі вони розсипалися чарівним бісером, розламуючи промені на безліч дрібних спалахів. Підставив обличчя під густий дощ — по ньому потекла чиста прохолода, струмки збігали холоднуватими вужами по спині і по грудях, омивали живіт і ноги. Підвів руки й зустрів долонями дзюркотливі потоки.