Світлана Клімова: Ті, кого немає

Кілька днів Сергій жив у батьків – аж поки зателефонувала дружина. Вона була лаконічною і мовила всього одну фразу: «Повертайся».

У травні в нього планувалося відрядження до Польщі, і він домовився з матір’ю, що батьки заберуть дівчинку з собою на дачу на все літо – аж до його повернення. У Познань його відправляла фірма, де він займався монтажем і налагодженням медичного устаткування, і це була єдина можливість заробити стільки, щоб нарешті зробити у квартирі серйозний ремонт.

Ближче до вечора Федоров посадовив дочку у візок і вирушив жити далі.

Олександра здавалася задоволеною та щасливою. Навіть за Мартою скучила і все демонструвала її братові – яка вона викапана Смагіна. Валентин на це всміхнувся: «Приймачка вдалася в тебе, а любий брат – хтозна і в кого…»

Сергія неприємно різонуло оте «приймачка», він покосився на сімейні фото, навіщось розкладені на кухонному столі, уже накритому до вечері, однак промовчав. Сказав тільки:

– Гаразд, я пішов купати Марту. А ви тут поки туркотіть.

– Сергію! – негучно озвалася дружина, і її голос здригнувся і здався йому по-особливому м’яким. – Упораєшся – одразу за стіл…

Коли Марта вже засинала, Олександра зазирнула в кімнату і на мить вдячно пригорнулася до нього. Федоров упівголоса заговорив про майбутнє відрядження й про те, що дочці буде корисно пожити на свіжому повітрі. «Будуть гроші, почнемо ремонт…» – додав він.

Вона кивнула, але погляд був відсутній.

– Що там у нас завтра? Ти з нянькою домовилася?

– Узяла відгули. Валентин був у жеку… і він дав мені грошей на господарство. Збирається на комп’ютерні курси. Буде влаштовуватися на роботу. Отаке от.

Федоров виїхав до Польщі наприкінці травня, а повернувся, коли Марта почала самостійно ходити. Правда, ремонт вони зробили тільки через чотири роки.

За цей час дівчинка встигла побувати в дитячому садку, і Сергій, помітивши, що вона побоюється води, не любить мити голову, незговірлива та вперта, відвів Марту в басейн. Там і почалася її спортивна кар’єра.

Дружина була цілодобово завантажена на роботі, Валентин повсякчас відсутній – він влаштувався на залізниці провідником, як і раніше, коли жив у старшого брата в Приамур’ї. Сам Федоров справ мав понад голову. Матері зробили нескладну, але коштовну операцію, і він її оплатив. Та й ремонт, великий і заморочливий, тягся майже два роки, доки Марта вже й в школу пішла, де колись викладали його батьки і яку закінчив він сам.

У вересні дівчинці виповнилося сім, і в подарунок вона одержала власну кімнату. Валентин перебрався туди, де племінниця дотепер жила разом із батьками. У результаті перепланування всі три кімнати вийшли окремими, і вітальня (яка, щоправда, помітно зменшилася), відійшла Олександрі й Сергієві. Утворилася простора кухня – тепер там можна було розміститися вчотирьох і при цьому не сидіти на голові одне в одного, поставити диванчик на випадок гостей і навіть телевізор. Вікна, радіатори, передпокій, двері, деякі нові меблі… Довелося влізти в борги, і тепер вони обоє працювали у вихідні й вечорами. Олександра, крім лікарні, бігала по району з крапельницями та внутрішньовенними вливаннями, а Сергій халтурив у напівлегальній конторі з ремонту мережевого обладнання.

Валентин Смагін вніс частку, однак своє гніздо облаштовував самостійно. Двері його кімнати за відсутності хазяїна завжди були замкнені. Та особливої таємниці з того, чим він займається між поїздками, Валентин не робив: ще тоді, коли він щойно оселився в сестри й закінчив річні курси, у нього з’явився перший комп’ютер. Пізніше його змінив крутий ноутбук, а відтак настала черга спортивних піджаків від «Камашита» і брендових мокасинів. Але тоді, одразу після ремонту, він, повернувшись із рейсу з якимись торбами й пакетами, то мотався містом, то годинами ледарював у розкладному кріслі у своїй келії.

Усі вони співіснували, немов сусіди на поверсі, яким нема коли й словом перекинутися. Олександра розривалася між домашніми справами і лікарнею, Валентин носився з думкою розбагатіти, а Федоров, крім роботи, щодня возився з дочкою. Школа, тренування – і так по колу, аж доки Марта підросла настільки, що він уже не боявся відпускати її саму в басейн…

Росла вона абсолютно самостійною. З дев’яти років сама готувала собі сніданок, ішла до школи, на тренування або до бабусі, у якої проводила вечори й часто залишалася ночувати.

На думку дружини, Марта робила тільки те, що сама вважала за потрібне. Мабуть, так воно й було: дочка майже нічим не цікавилася, крім спорту. Навчалася вона пересічно, з явною нудьгою, і уникала однокласників. Але Марта йому подобалась – і квит. Він уже призабув, якою вона була в ранньому дитинстві – кумедною та беззахисною. Тепер поруч із ним жила майже доросла й вельми розумна людина, мовчазна, уважна, без підліткового лукавства й стервозності.