Рейчел Ліппінкотт - За п’ять кроків до кохання

Мія та Каміла аплодують його вибору слів, через що Стелла кидає на них гнівний погляд, перш ніж глянути на мене. Ми перезираємося. «Твоя дівчина». Щось страшенно приємне в цьому є.

— Сюрприз точно вдався, — кажу я та обводжу всіх поглядом, сповнений глибокої вдячності.

З’являється По в масці, медичній шапочці й рукавичках і вимахує в повітрі парою щипців.

— Гей! Страви майже готові!

Ми сідаємо, зберігаючи безпечну відстань між усіма фіброзниками. Стелла на одному кінці, я на іншому, а посередині По, обабіч якого — Гоуп і Джейсон. Навпроти них за столом — Мія й Каміла, забезпечують відстань між мною і Стеллою. Усміхаюсь, обводячи поглядом усіх за столом, коли ми беремося за хліб і салат. Моє серце до того переповнене, що просто нестерпно.

Дивлюся через стіл, усміхаючись Стеллі, й самими губами вимовляю «дякую». Вона киває, зашарівшись, і опускає очі.

«Твоя дівчина».

По подає найкрасивішу пасту з омаром у моєму житті, прикрашену листками базиліка, свіжим пармезаном і навіть трюфелями! Усі дивляться на неї в цілковитому захваті.

— Звідки все це взялося? — питаю його, і мій шлунок гучно бурчить.

— Просто звідси! — По жестом показує на кухню позаду себе. — У кожній лікарні є VIP-кухня, де тримають усіляку смакоту для знаменитостей, політиків, — він знизує плечима. — Ну, знаєш — поважних людей.

Він бере келих зі столу й підіймає його.

— Сьогодні, імениннику, це для тебе! Salud!

Усі підносять келихи.

— Salud!

Я дивлюся через стіл на Стеллу й підморгую.

— Як прикро, що в мене алергія на молюсків, По.

По застигає як укопаний з тарілкою в руках і повільно переводить погляд на мене. Я розпливаюся в усмішці й хитаю головою.

— Жартую, жартую!

— Я мало не кинув у тебе омаром, — зі сміхом каже По.

Усі сміються з нами, і ми разом беремося за їжу. Це, без сумніву, найкраща паста з усіх, що я їв, а я ж бував в Італії.

— По! — кажу я, підіймаючи повну виделку їжі. — Це неймовірно!

— Колись ти станеш найкращим шеф-кухарем у світі, — погоджується Стелла, і По широко всміхається їй, посилаючи повітряний поцілунок.

Дуже скоро ми всі ділимося розповідями. Джейсон розповідає історію про те, як два роки тому переконав усю нашу школу напередодні літніх канікул прийти в самій лише білизні. Що особливо вразило, зважаючи, що ми діставали покарання за нерівно пов’язану краватку.

Ось за чим у школі я не сумую, то це за уніформою.

Стелла починає розповідати про всі ті хитрощі, до яких вдавалися вони з По тут, у лікарні, — від намагання викрасти коктейльний апарат із кафетерію до влаштування перегонів на інвалідних кріслах у дитячому відділенні.

Схоже, я не єдиний, кого Барб регулярно хотілося вбити.

— Ой, люди, зараз я вам таке розповім! — каже По, озираючись на Стеллу. — Пам’ятаєш отой Геловін?

Вона вже заходиться сміхом і тепло дивиться на нього, хитаючи головою.

— Нам було — скільки, Стелло? Десять?

Стелла киває, підхоплюючи розповідь:

— Тож ми нап’яли простирадла і…

По починає зловісно підвивати: «УУУУУУ», — простягає руки, блукає по кімнаті.

— Ми прокралися до відділення розумових розладів.

Та він, мабуть, знущається.

Я починаю кашляти — так сильно регочу. Відсуваю свій стілець із-за стола й махаю всім рукою, щоб продовжували, доки я переведу подих.

— Ні! — каже Джейсон. — Ні, бути не може.

— О, чуваче, — каже По, витираючи сльозу. — То було цілковите стовпотворіння, але, безумовно, найкращий Геловін у житті. Ми мали такі неприємності.

— То навіть була не наша ідея! — починає Стелла. — Еббі…

Їй відбирає голос, і я дивлюсь, як вона через силу намагається говорити, доки я наношу на руки трохи «Кел Стату» з моєї похідної пляшки. Вона ловить мій погляд через стіл, і я бачу, як тяжко їй це дається.

— Я сумую за нею, — каже Каміла. Мія згідно киває зі сльозами на очах.

— Еббі була нестримна. Вільна, — киває По. — Завжди казала, що житиме на повну силу, бо Стелла цього не може.

— Так і жила, — каже Стелла. — Доки це її не вбило.

У кімнаті стає зовсім тихо. Дивлюся, як вона зустрічається поглядом з По — обоє сумні, але всміхаються, розділяючи цю мить спогаду про неї.

Шкода, що я вже не можу з нею познайомитись.

— Але вона жила з розмахом. Набагато більшим, ніж ми, — каже По, всміхаючись. — Їй сподобалась би таємна вечірка, як ця.

— Так, — нарешті каже Стелла. — Точно сподобалась би.

Я підіймаю свій келих.

— За Еббі, — кажу я.