Рейчел Ліппінкотт - За п’ять кроків до кохання

Господи, Стелла. Вона що, морячка, блін, — в’язати такі вузли?

Нарешті я звільняю її й прокрадаюся назад у коридор, перед тим глянувши в обидва боки — ХЛОП.

Розгортаю папірець і читаю наступну вказівку.

Троянди червоні. Чи ні?

Я хмурюся, роздивляючись записку. «Чи ні…» А! Пригадую її обличчя минулої ночі та білу троянду, обережно закладену за вухо. Ваза. Прямую до атріуму, збігаючи сходами вниз у головний вестибюль і до заскленої кімнати. Поштовхом відчиняю двері й бачу, як ширяє в повітрі жовта кулька, міцно натягнувши нитку, якою прив’язана до вази.

Махаю охоронцеві, який з підозрою дивиться на мене, коли я відриваю кульку від вази, намагаючись перевести подих, — мої легені проти цього забігу. Усміхнувшись до нього, гучно лускаю кульку і, боязко знизавши плечима, пояснюю:

— У мене день народження.

Вихоплюю зсередини записку, розгортаю її й читаю:

Якби я тільки вміла затримувати подих так надовго …

Не встигнувши дочитати, озираюся на акваріум із тропічними рибками, чиї яскраві помаранчеві й жовті барви мерехтять в очах, і несамовито шукаю поглядом поблизу акваріума кульку.

Чи я не так зрозумів?

Я думаю знову. Басейн.

Кидаюся геть із кімнати й прямую до спортзалу в корпусі 1, стискаючи на ходу останню записку. Штовхаючи двері до спортзалу, проминаю весь порожній спортивний інвентар і бачу, що двері до басейну відкриті та обнадійливо підперті стільцем. Увійшовши всередину, з полегшенням зітхаю, бо жовта кулька плаває на поверхні води за кілька футів від краю басейну.

Глянувши вбік, бачу п’ятничний кий.

Підгрібаю кульку києм, хапаю за нитку й дістаю її з води, помітивши, як натягується кінець — щось на дні басейну тягне його донизу.

Вивудивши це щось, я зі сміхом упізнаю пляшечку «Кел Стату» зі Стеллиного відео.

За допомогою кия лускаю кульку й копирсаюся в її рештках, щоб дістати сховану всередині записку.

Рівно за сорок вісім годин після нашого першого побачення …

Я перегортаю записку, хмурячись, але це все. Дивлюся на годинник. Восьма п’ятдесят дев’ять. За хвилину буде сорок вісім годин після нашого першого… Мій телефон дзенькає.

Проводжу по екрану й бачу фотографію Стелли, яка має страшенно гарненький вигляд у шеф-кухарському ковпаку і з жовтою кулькою в руках, з широкою усмішкою на обличчі. У повідомленні сказано:

«…починається наше друге побачення!»

Хмурячись, дивлюся на фотографію й збільшую, щоб побачити, де вона може бути. Такі металеві двері в цій лікарні просто скрізь. Але стривайте! Прокручую фотографію до правого кутка і бачу край коктейльного автомата в кафетерії. Стрімким ходом іду до ліфта, підіймаюся на п’ятий поверх, далі коридором і через міст до корпусу 2. Застрибую в інший ліфт і знов опускаюся на третій поверх, де розташований кафетерій. Переводжу подих і пригладжую волосся, дивлячись на відбиття в бездоганно натертих сталевих стінах, усе не випускаючи кий з руки.

Звично завертаю за ріг і бачу Стеллу, яка притулилася до дверей кафетерію. Її обличчя заливає щира радість, тільки-но вона бачить мене. Вона нафарбована, довге волосся відкинуте з обличчя й перехоплене стрічкою.

Вона красуня.

— Гадала, ти ніколи мене не знайдеш.

Я простягаю кий, і вона береться за другий кінець, відчиняє двері й веде мене крізь темний кафетерій.

— Знаю, вже пізно, але ми мусили зачекати, доки кафетерій зачиниться.

Нахмурено озираюся.

— Ми?

Вона знову дивиться на мене, зупиняючись перед дверима з матованого скла, і з безпристрасним обличчям натискає на панелі код. Двері з клацанням відчиняються, і кілька голосів вигукують:

— Сюрприз!

У мене відвисає щелепа. За повністю накритим столом, застеленим лікарняним простирадлом, сидять Гоуп і Джейсон, а також Стеллині подруги Мія й Каміла, щойно з Кабо. Білі свічі в обох кінцях стола кидають теплий відблиск на кошик свіжого хліба та ідеально нарізаний салат. Є навіть медичні чашечки з червоно-білими таблетками креону, розставлені перед трьома місцями за столом.

Я геть ошелешений.

Переводжу погляд зі стола на Стеллу, не в змозі вимовити хоч слово.

— З днем народження, Вілле, — каже вона, м’яко торкаючись мого боку києм.

— Він справжній! — каже Каміла (чи це Мія?), і я сміюсь, а Гоуп кидається до мене й міцно обіймає.

— Нам так незручно, що ми тебе покинули! — каже вона.

Джейсон теж обіймає мене. Поплескує по спині.

— Але твоя дівчина вистежила нас через твою сторінку на фейсбуці й переконала влаштувати тобі сюрприз.