Чак Паланик - Виправний день

Нік узяв і те, й те. Перед ним стояв один із багатьох, кого він більше ніколи не побачить.

— Пішли, песику, — сказав Джамал. Він потягнув за повідець, і пітбуль почимчикував за ним. Обоє пішли геть.

З грошима в руці Нік кинувся стрімкими пітливими кроками у зворотному напрямку. Щоб дістати гору оксі [143] Oxycontin — сильне опіоїдне знеболювальне з активною речовиною оксикодоном. чи гідро і щоб йому відсмоктали так, що державне становище не матиме ніякого значення. Зловити балакливого малого, доки він не продав свою заначку комусь іншому.

На думку Джамала, Виправний день діяв на противагу тій книжці, «Гронам гніву». Книжці, яку люди мусять прочитати в сьомому класі. Де білих людей виганяють з їхньої ферми. Трактор зносить їхній будинок, і вони не роблять нічого. Кредитний інспектор чи хтось типу того приходить і каже їм забиратись, а ця сім’я не робить нічого. Так, вони говорять про те, що треба дістати зброю і напасти на банк, треба вбити банкірів, але нічого такого не роблять.

Натомість ця сім’я білих тягне свої сраки в Каліфорнію, де поліція їх із гімном змішує, де вони до смерті працюють за дрібняки. Та вони все одно нічого не мають. Постійно говорять про те, що от настане день. Розповідають, як візьмуть у руки зброю в якійсь революції проти багатіїв, і увесь цей час не роблять нічого, лише дивляться, як їхні старі вмирають, і ховають їх у безіменних могилах. Їхні діти голодують. Чотириста сторінок Джамал прочитав в очікуванні революції, а в кінці там просто мертве дитя кидають у потічок і молода дівчина дає якомусь старому при смерті цицьку поссати. Автор, Джон Стейнбек, був сциклом, надто боявся, щоб щось сталося. Він лишив своїх персонажів страждати.

Як і Бог.

Лише білий чоловік міг мати таку роздуту самооцінку, щоб написати ту книжку, і лише білий чоловік міг таємно пишатися тим, що прочитав її.

Лише білі чоловіки чіпляються за свою провину. Провину падіння Адама. Провину за жертву Христа і рабство темношкірих африканців. Джамалові було очевидно, що для білих їхня провина становить унікальну білу форму вихваляння. Їхнє гупання себе в груди було скромними хвастощами, що постійно кричало: «Ми це зробили! Ми не послухалися Бога в Саду! Ми вбили його сина! Ми, білі люди, робимо з іншими расами і природними ресурсами те, що самі вважаємо за потрібне!»

Бравада під маскою провини.

Для білого чоловіка його провина була найбільшим символом досягнення. Лише білі вбили планету глобальним потеплінням, щоб лише білі могли її врятувати. Їхні вихваляння ніколи не вгавали.

Це такий білий рекет: створювати проблеми, щоб потім усіх рятувати.

І поки школа змушувала дітей читати нікчемні «Грона», діти добровільно читали «Джерело» Айн Ренд. Діти жадали бути Говардами Рорками [144] Howard Roark — герой роману Айн Ренд «Джерело», молодий архітектор, що не бажає йти на компроміс із усталеними архітектурними нормами. , що дають свідчення в суді. Школи ненавиділи сам факт, що геніями стають одиниці. Генії розпізнають бездарну кампанію шкільних учителів, які навчають бездарності бездарних. І діти відкидають цю ідею пожиттєвих страждань і провалів.

У «Джерелі» хтось робить те, про що Стейнбек лише говорить. Саме тому діти люблять книжку Ренд.

В очах Джамала Виправний день був щасливим кінцем, який не змогли дати «Грона».

І сьогодні Джамал з трьома своїми побратимами повернувся до Капітолію переможцем.

Це, звісно, не означає, що в Джамала не було внутрішнього конфлікту.

Люди запитували, як це було. Виправний день тобто. Він говорив їм, що те, що він зробив, — це як увійти в найгидотнішу автобусну станцію у світі. Ніби зайти в смердючий світ укритої блювотинням цементної підлоги і лежачих алконавтів. Ніби брести через сморід, щоб знайти чоловічий туалет, сраку світу з прорваними трубами і забитими зливами. Обходити калюжі, щоб дістатися унітаза, тоді сидіти голим задом на ще теплому, слизькому туалетному сидінні, вдихати повітря, у якому саме лише накопичене пердіння. А тоді глянути вниз і побачити щось на підлозі.

Ніби роздивлятися навколо, а тоді біля закаляного унітаза, на поплямованій гімном, оббризканій спермою цементній підлозі побачити майже недоторкану 800-міліграмову оксиконтинку.

Щоб заспокоїтися, ти кажеш собі, що це ліки. І що за самою своєю природою ліки вбивають мікробів. Десь якийсь лікар її виписав. Науковець у лабораторії створив її, навіть якщо вона вкрита бризками кількох хворих збочених обивателів автостанції.