Чак Паланик - Виправний день

Глибоко в кишені пальці намацали якийсь згорток. Аркуш паперу. На пожмаканому і м’якому від віку аркуші був список речей, які він пообіцяв дружині, Роксанні, принести додому. Її почерк зараз було не прочитати, слова зім’яті й вимиті потом, але він знав список напам’ять:

Кавові фільтри

АА-батарейки (для пульта на кухні)

Авокадо (не Гасс)

Туалетний папір

Павичеві язички

Життя зовсім не сповільнилося, міркував він. Лише тепер вони міряють дні, що минають, павичевими язичками.

За мить покинута жінка дочеберяла ближче до нього. Вона підійшла і стала біля вантажівки, з коробкою інструментів під ногами.

Коли вона підійшла достатньо близько, щоб почути радіо, то завагалася, ніби її налякав той голос. Радіо проповідувало:

Коли вони біжать, полюйте на них. Шукайте відірваних від решти там, де вони ховатимуться. Сором, що вони відчувають, походить від марнування влади, яку для них будували покоління їхніх отців.

У голові в Довсона існували різні види сонячних опіків. Першим був «Засмага покрівельника», що виникав від розкладання толю і скріплення дранки на фанерний настил під кутом, — це подавало чоловіка сонцю у вигляді пухирчастого стейка, щоб воно його підсмажило. Темніші відтінки включали:

Викинутий у рятувальній шлюпці у відкритому океані з печінковою барвою

Гавайсько-тропічно сонцезахисного фактора № 5 на пляжі Бондай [133] Bondi Beach — пляж на околицях Сіднея. під озоновою дірою самогубчо-червоний

Бан-дю-Солейно [134] Bain de Soleil — марка крему проти засмаги. Сен-Тропешно Помаранчевий

Арнольд-Шварценеґґерівська кулькова професійно-засмагла бронза

Скажена Тексонівська [135] Tucson — місто в штаті Аризона. бомжиха, припечена коричневим

Ця незнайомка не підпадала під жоден. Обпалена сонцем червінь напухирилась і здерлася, відкриваючи овали лілово-білого. Вона вперше за своє розніжене життя потрапила під пекуче сонце.

Губи Довсона, як він припускав, були чорні від мастила, натомість її вуста вкривали білі пластівці сухої шкіри. Зуби рівні та білі, як у зірки кіно.

Усі знали, що багато мішеней уникли Виправного дня. Здебільшого професура змогла вислизнути з рук загонів, оскільки вищі навчальні заклади славляться своїми безладними розкладами. Говорили, що ці втікачі одягаються в лахміття і намагаються виглядати як усі, повільно підбираючись до канадського кордону. Мексиці вони не потрібні, зате Канада не зовсім зачинила двері. Шосе Вашингтон-Стейт-роуд-21 тягнулося на північ через калічеві [136] Каліче — осадкова гірська порода. землі східного Вашингтона, просто до кордону, та лише ідіот з народження пішов би прогулятися ним у спекотну погоду.

Якщо Довсон щось і знав про професуру, то це те, що вона не надто розумна.

Найближче місто з того боку — Калотус, розташоване за добрих дванадцять кеме. Вона підійшла ближче до його ящика з інструментами і присіла, щоб зазирнути під вантажівку.

— Йо, містере, — промимрила вона. Голос здавався вдаваним, ніби вона запозичила його з повторних показів «Ги-Ги-Ги» [137] Hee Haw (1969–1997) — американське телевізійне шоу-вар’єте, зосереджене на музиці кантрі та сільському гуморі. чи «Селюків із Беверлі-Гіллз» [138] The Beverly Hillbillies (1962–1971) — американський телевізійний ситком. . — Підвезете?

Довсон перекотився на бік, глянув на неї. Витягнув телефон з кишені сорочки і навів камеру на її пухирчасте обличчя. Якщо незнайомка і знає про програми розпізнавання обличчя, вона надто виснажена, щоб звернути на це увагу. Він зробив фото і відправив його. Щоб перевірити, простягнув руку долонею вгору.

— Не подаси мені ту екстраглибоку головку 7/8 на подовжувачі для тріскачки?

Її тьмяні блакитні очі повернулися до набору хромованих інструментів у верхньому відділенні ящика. Смикнулися над шестигранними гайковими і розвідними ключами.

Роксанна з першого разу впізнала би правильний інструмент.

Довсон крутив ролик підшипника між губами, наче зубочистку. Підкреслюючи нетерплячість, він клацнув вимазаними мастилом пальцями.

За якусь мить вона ляснула чимсь металевим йому в долоню, й коли він підніс ту річ до очей, то виявився накидний ключ 5/8.

Дзенькнув телефон. База даних розпізнала її. Цю голодну бідняру, що тут присіла, зі ступнями, що стирчать із подертих баскетбольних кросівок, ногами та руками, схованими в мішкуватому спецодязі, залатаному скотчем на краях і чорному від бруду, звали Раманта. Вона зникла з університету Орегону, де очолювала кафедру напрямків вибраного гендеру. Але ця професорка вже однією ногою в могилі. Невеличка армія мисливців за головами вже наближається, і швидко. Найближчий уже на підході, і ось вона заблудла в Довсонове життя. Падалиця. Вже приречена.