Чак Паланик - Виправний день

Таке очікування мучило більше, ніж тест на вагітність. Вона спробувала заспокоїти нерви, нагадуючи собі, що обоє її батьків — білі. Четверо її бабусь та дідусів були білі. І все одно, очікування здавалося гіршим, ніж якийсь тест на СНІД.

У новому світі, проголошеному Декларацією взаємозалежності, дуже багато людей зносили схоже випробування. Інші, міжрасові пари і сім’ї, здебільшого кидалися якомога швидше до канадського кордону і просили статусу біженців. Хтось самотужки емігрував у Європу чи Мексику, але книга Талбота проголошувала, що такі дії передбачають конфіскацію їхнього майна та активів. Вона пропонувала рівноцінну компенсацію лише тим жителям, які самовільно віддадуть свої домівки та підприємства і переселяться на відповідну територію.

По телевізору Талбот Рейнолдс заспокоював наляканих словами, що ескадрони смерті вже завершили свою роботу. Ті, хто звільнив колишні сполучені штати, наглядатимуть за проведенням процесу переселення і у випадку будь-якого спротиву застосовуватимуть лише силу.

Тримаючи вимкнений телефон, щоб зберегти заряд батареї для можливого повідомлення, Шаста боролася з думкою стосовно неминучого расового сепаратизму. Жодна група не монолітна. Навіть геї та лесбійки. Особливо геї та лесбійки. Квір-ідентичність ділиться швидше, ніж клітина в матці. Опираючись необхідності зарядити телефон, Шаста згадала блискучу письменницю Зору Ніл Герстон [131] Zora Neale Hurston (1891–1960) — американська письменниця, впливова авторка афроамериканської літератури, антропологиня, що досліджувала расову боротьбу на півдні Америки у ХХ столітті. з Місяця історії темношкірих, яка сказала, що афроамериканці бувають:

Блідо-жовті

Жовті

Блідо-коричневі

Вазеліново-коричневі

Восково-коричневі

Тьмяно-коричневі

Темно-коричневі

Щоб її не перевершили вершки Гарлемського відродження [132] Культурний рух, відомий також під назвою Новий негритянський рух, інтелектуальний, соціальний і художній розквіт афроамериканської культури, що відбувався в районі Гарлем міста Нью-Йорк у 1920-х роках. , Шаста систематично розбивала білість на таку шкалу:

Рисово-білі

Маслянкові

Тюремно-бліді

Вампіри

Чищена картопля

Екрю

Пакети для покупок

Звичайні барбі

Наскільки їй було відомо, вона не менш біла, ніж чищена картоплина. Важко було сказати, скільки часу минуло, та вона не могла більше опиратися. Увімкнула телефон. Він озвався звуком нового повідомлення.

По телевізору, по радіо Талбот проголосив уведення тимчасових заходів. Усі держслужбовці мусять залишитися працювати для людей. Вони мусять забути свої мрії про ранню пенсію.

Так, перед тим вони відкладали свої мрії взамін на безпеку та обіцянку, що одного дня їх звільнить від тягаря молодь. Але тепер молодь захопила контроль, і їм памороки забило від влади. Хлопці, які навіть не мали би дожити до віку продажу алкоголю, — вони отримали майбутнє, — і останнє, чого вони хотіли, це розносити пошту чи виписувати штрафи за неправильне паркування. Тож Талбот оголосив тимчасове скасування виходу на пенсію, академічні відпустки і загалом відпустки в державному секторі. Лише як короткостроковий, тимчасовий захід. На скільки це часу, ніхто сказати не міг. Цьому не підлягали поліція й армія, оскільки вони допомогли племенам.

На якийсь період країна продовжила стрімголов нестися вперед. Агенції, метою яких було доставляти пошту і виписувати штрафи за неправильну парковку, продовжили розносити пошту і виписувати штрафи, оскільки не могли об’єднатися задля спротиву, й оскільки ніхто не знав, ким узагалі були нападники, й оскільки ніхто не хотів привертати увагу і стати наступною мішенню.

Загроза наслідків підштовхнула державних службовців переглянути свій поганий настрій. Вона мотивувала майже без калача, одним бичем.

Щоб запобігти подальшому насильству, Талбот з’явився на білбордах, його сяюче зображення було підписане слоганом:

Усмішка — ваш найкращий бронежилет!

Таке ж зображення і слоган з’явилися на постерах, автобусних зупинках і в їдальнях персоналу. Люди розцінювали це як наказ «усміхайся або застрелимо», але що вони могли зробити?

Стало звичною картиною бачити клерків у відділенні пошти з широкими вишкірами, тоді як краплі поту пухирилися в них на лобах. Бо єдиною їхньою можливістю втечі від цього життя був хід через яму в землі, наповнену негашеним вапном. Таким чином держслужбовці стали новим класом кріпаків, прив’язаних до своєї роботи. До яких ставилися, як до рабів.