Чак Паланик - Виправний день

Задля сили духу Волт пошукав порно на телефоні. Його улюблені відео, ролики, де небіжчики й небіжчиці трахалися і відсмоктували одне одному. Живі під час зйомки, але зараз уже мертві. Сам факт, що вони могли його збуджувати навіть з могили, був найбільшим доказом існування людської душі, яку він коли-небудь знав. Ці тілесні святі, їхня спадкоємна краса давала дозвіл різати тих, від кого залишилися лише плоть і кров.

І все одно пальці Волтера не знайшли ніякого чипа. Жодного діода. Лише ґульки рубцевої тканини. Самі грудочки жиру чи теплі кісти, які доводилось обмацувати і перевіряти, щоб бути певним. Передракові скупчення клітин. Затверділі чужорідні тіла. Часточки гравію чи маленькі кубики небиткого скла, залишкові сувеніри з автомобільної чи велосипедної аварії ціле життя тому.

Волтер зрізав футболку і боксерки, обмацуючи мокрими пальцями маленькі кола, шукаючи хоч щось чужорідне, яке навіть зараз здає своє місцеперебування, цей покинутий будинок, це криваве місце злочину, всього спітнілого його, що кривиться зі співчуття, коли веде лезом, лише щоб відкрити кульку жиру… збільшений лімфатичний вузол… щось тверде і міцне чи вросле волосся, сморід карбункула, що б’є в обличчя, опік, який він помилково простромив. Його новий батя навмисно здригався, щоб лезо йшло не туди, істерично сміявся.

Поліція, що відслідковує сигнал, мовчазний сигнал біди, поліція, що з кожним імпульсом наближається щораз більше.

Після Виправного дня книжка була всюди. Якщо людину бачили без примірника синьо-чорної книжки, про неї могли повідомити. Що з цього виходило, ніхто не був певен.

Незважаючи на те що книжка зламала їй ніс, Теренсова мама дозволила залишити примірник. Сеча і колоїдне срібло поплямували сторінки, але він ще міг прочитати нотатки, які залишив йому батько. Серед них був список. На останній чистій сторінці, під заголовком «Мої мрії для тебе», батько написав:

Відмінні здоров’я та сила

Високий статус

Мудрість

Сміливість

Стати великим цілителем

У ліжку Теренс продовжував починати кожен день з читання. Сьогодні, наприклад, книга Талбота проголошувала:

Американців колишніх сполучених штатів постійно контролювали.

Їхнє навчання в школі складалося з постійних повторень однієї наративної моделі. У найкласичніших історіях американської літератури, найрозрекламованіших критиками та шкільною системою, одні й ті ж долі очікували кожного з трьох головних персонажів. Лагідний і слухняний знищує себе. Найагресивнішого відкритого бунтаря вбивають. І не залишається нікого, щоб розповісти історію, окрім часто мовчазного, завжди спостережливого персонажа.

Самогубство. Вбивство. Свідок.

Самогубство завжди виникає першим. Це таке собі невинне дитя. У «Над зозулиним гніздом» це слухняний син, Біллі Біббіт, який віддався на поталу психіатричній лікарні, щоб задовольнити свою матір. Після сексу з проституткою він убиває себе, щоб не зіткнутися із несхваленням мами.

Наступним убивають бунтаря. У тому ж романі зухвалого Рендла Патріка Макмерфі душать у ліжку. Свідок, безмовний Вождь, виривається із серйозно обгородженої палати і втікає у світ, щоб передати цю історію.

Так само у «Великому Ґетсбі» доведена до розпачу Міртл Вілсон кидається під колеса автомобіля. З першої ж миті, тільки-но вона вступає в історію, Фітцджеральд описує її як самогубицю. Невдовзі після цього нувориша Джея Ґетсбі вбивають у його ж басейні. Трохи перечекавши, оповідач Нік Карравей, прізвище якого звучить як «захоплювати» — «carry away», — тікає назад у Мідвест і розповідає «висновковий» — «take away» — урок цієї історії.

Це не єдина модель, але вона ідеальна для американців, а міцний успіх будь-якої книжки визначається тим, наскільки історія вірна своєму шаблону.

Часто відвертих жіночих героїнь не вбивають; натомість їх відправляють кудись геть або цураються. У «Звіяних вітром» слухняна Мелані Вілкс, бажаючи задовольнити свого чоловіка великою сім’єю, вирішує померти, намагаючись зачати дитину, яка, як їй сказали, вб’є її. Далі сміливу Скарлет О’Гару відлучають від її громади та сім’ї, поки простакуватий Ретт Батлер відправляється до Чарльстона, тікаючи з місця події, ніби Вождь чи Нік Карравей. Такий же перебіг подій розгортається у «Долині ляльок», де вродлива Дженіфер Норз постійно працює, щоб удовольнити свою маму, але зрештою вбиває себе від страху, що пухлина в грудях знищить її красу. Амбітну відверту Нілі О’Гару — вигадану героїню, яка взяла собі сценічне ім’я раніше вигаданої героїні, — швидко звільняють за її шоу-бізнесові огріхи. І книжка закінчується спокійною, ефірною Енні Веллс, сторонньою людиною, яка зазнала найменше втрат і втекла з віддаленої сім’ї у Новій Англії, що мало чим відрізняється від племені Вождя.