Чак Паланик - Виправний день

Деніелс благально прошепотів:

— Будь ласка, — молячи про співчуття, щоб дикун пішов далі й залишив його серед мертвих. Сльози бризнули йому з очей і омили обличчя двома чистими струмками.

Натомість чоловік повернув голову в бік інших голосів і гукнув:

— У мене тут один живий!

Викритий Деніелс спробував сісти. Навколо нього схожі скривавлені дикуни попіднімали голови, бродячи навколо мертвих. Купи і кучугури тіл, половин тіл, безголових тіл і столів, розтрощених на друзки. Дикун поблизу стискав щось криваве в пальцях, а тоді запхав це собі в кишеню на стегні. Той інший чоловік відповів:

— Давай його до решти, — і своїм мисливським ножем, з якого скрапувала кров, чоловік показав у інший бік палати.

Там купка заплаканих чоловіків сиділа навпочіпки біля стіни. Лисі й пузаті. Скелети й сутулі. Як і він, то були старі чоловіки, просяклі чужою кров’ю.

Третій дикун, за кілька кроків віддалік, схилився і краяв когось ножем. Він підняв щось невеличке, за чим потягнулася тонка спіралька дроту. За дротом піднялася невеличка коробочка. Коли дріт і коробочка впали, Деніелс зрозумів, що то був слуховий апарат. А в руці чоловік стискав відрізане вухо, яке потім запхав собі в задню кишеню.

Чоловік, що стояв над Деніелсом, посміхнувся. То була зла, перекошена посмішка, хоча й не без жалю.

— Пам’ятаєте ту яму надворі? — він смикнув головою в бік скривавленої групи вцілілих. — Ваша робота, хлопці… — ножем він широко обвів над трупами. — Ви знесете весь цей бардак у ту діру. Ясно?

Пальці Деніелса поповзли до вуха, де досі палав біль. Вони відчули тепло струменя крові, поки що теплого. Не мертвий.

— Ну, пішли, — наказав усміхнений дикун. — Іди до друзів.

Сенатор Деніелс повільно кивнув, перед тим як зіп’ятися на ноги.

Раніше, в Колишні часи… до того як заповнювали ями… дорогою назад у Портленд, штат Орегон, Волтер із Талботом Рейнолдсом по черзі викрикували в грі, яку вигадали, щоб перевіряти, чи він іще живий. За кермом Волтер кричав:

— Соус для стейків А.1.

Зсередини багажника Талбот кричав:

— «Формула 409» [126] Formula 409 — бренд продуктів для очистки різноманітних поверхонь. .

Волтер кричав:

— «Севен-Ап».

Талбот же кричав:

— «Шанель номер п’ять».

Волтер:

— «Ве-Де-40» [127] WD-40 — аерозольний водовідштовхувальний препарат, що запобігає корозії. .

Тимчасове затишшя охопило машину. Навколо них проносилися лише звуки штату Айдаго, наче в тунелі. Тут були всі Волтерові мрії, приваблення Шасти грошима, зростання над економічними таїнствами, які топлять багатьох людей, його мрії можуть бути вже й мертвими в багажнику. В голові виникла думка розвернутися і вполювати собі іншого наставника. Так, закопати цього мертвого і знайти заміну.

А тоді голос закричав:

— Я міг сказати «В-8»! [128] V8 — восьмициліндровий V-подібний двигун.

Радість. Усе у світі мало сенс і не було просто безладним хаосом. Мертві поверталися до нас. Утішений Волтер забував, що це орендована машина, і підносив сірник до жирного косяка.

Минули милі, доки Талбот Рейнолдс не прокричав:

— Досить! — з глибин багажника він кричав: — Сподіваюся, ти любиш смак жирного білого нацистського хуя!..

Їх підраховували — висипані з мішків вуха. Вуха, які діставали з кишень. Чорні та білі вуха. Вуха зі слуховими апаратами всередині. Вуха зі звислими сережками-кільцями. Волохаті від старості вуха і вуха, посмуговані помаранчевим спреєм для засмаги.

У кожному капітолії якийсь Ґеррет Довсон чи якийсь Джамал Спайсер звертався до маленької групи тремтливих скривавлених осіб, що залишилися.

— Ви залишитеся, — читав він із затвердженої сторінки книги Талбота, — ви виживаєте, щоб підкорятися наказам голосуючих родів і вести всі необхідні справи. — Ті, кому дозволили вижити, закопуватимуть мерців. — Ви не пропонуєте і не нав’язуєте ніякі нові закони. Ви служитимете як звичайні клерки. — Чоловіки, що читали ці рядки у судових залах і лекційних аудиторіях коледжів, наголошували: — Ваш термін буде пожиттєвий, і якщо ви не впораєтеся зі своїми обов’язками, виборці можуть проголосувати і вирішити вас стратити.

Книга Талбота пояснювала все просто. Лише люди, які збирали мішені зі Списку, отримають право голосу. Сума всіх мішеней визначає кількість голосів, які призначалися роду. Усе тому, що лише люди з голосами пожертвували чимсь заради справи. Це гарантувало, що ніхто в їхньому русі не захопить владу, бо лише люди, які набрали найбільше голосів, вступлять у союз один з одним і обиратимуть серед своїх, і тому що лише ці люди матимуть достатньо тямущості, щоб триматися за владу тією ж дією, за допомогою якої вони її досягли.