Чак Паланик - Виправний день

Коли Джамал убивав мішень за мішенню, освічуючи дулом чергового старигана, йому от що спало на думку. Цей професор Бролі на антропології пояснював одну теорію стосовно гумору в падінні на сідниці. Комічних трюків, у яких хтось спотикається і несподівано падає. Тих частинок незграбної фізичної комедії. Як стверджують антропологи, ми сміємося через якийсь доісторичний рефлекс.

Коли примітивний чоловік був жертвою, коли він зі своїм плем’ям біг нажаханий від шаблезубого тигра чи ще чогось такого, того, хто падав, з’їдали. Для всіх інших його смерть виявлялася значним полегшенням. На думку Бролі, весь гумор виникає від уникнення смерті.

Роками Джамал ходив у постійному страху. Ще до того, як він потрапив на… не на призов, вони з друзями називали це потрапити на смерть… ще до того, як думка про нову світову війну замаячіла на горизонті… він знав, що помре молодим. Зґвалтований нервово-паралітичним газом у битві.

Натомість відсьогодні й надалі він сам став шаблезубим тигром.

Біль у вказівному пальці значив для Бінґа більше, ніж розораний кулями старий, що повз брудним мармуром унизу. Звук пострілу рушниці турбував його більше, ніж їхні крики. Віддача приклада рушниці в плече завдавала більше болю, ніж розстріляні в гімно політичні брахмани, які намагалися видряпатись одне на одного за ще однією миттю життя.

Він разом із іншими членами роду стояв у галереї, у виграшній позиції, яку вони зайняли і з якої знімали тижнями. Вони знали кожен шлях утечі, яким мішень може скористатися. Вони зайняли позиції, щоб обстріляти будь-яку перешкоду на поверсі нижче.

Крики все полегшили. Від криків Бінґ ненавидів їх іще більше, якщо це взагалі було можливо, цих старих леді та чоловіків, які не вміли говорити правду. Кожне їхнє речення було ухильне, обмежене й умовне. Ці крики були першим чесним звуком, що виривався з їхніх ротів за період зрілості.

Ну й вид: багаті старі чоловіки б’ються і штовхаються, лізуть одне на іншого, щоб дістатися безпечного місця.

Вони кинулися в один бік, ніби панічні товсті коти. Боролися, збивалися в купу перед замкнутими дверима. Вони купчилися і плакали під столами. Замість шоломів вони розкривали товсті томи законодавства і накривали собі ними голови. Це допомогло Бінґові уявити масовий загін та вбивство слабких диких тварин. Одне відео обійшло членів його племені. Там показували дельфінів, яких загнали у сітку і забивали, поки вода не оберталася на криваву піну. Ця слизька, судомна маса мертвих та майже мертвих, Бінґові було важче дивитися на смерть гарних дельфінів, ніж костюмованих політиків. В Інтернеті він дивився, як диких кролів заганяють в обгороджені майданчики, здоровенні стрибучі хвилі кролів кидаються в один бік, тоді в інший, поки чоловіки ходять між ними і розбивають черепи металевими молотками. Бінґ дивився відео з кенгуру і тюленятами. Відстріл законодавців був нічим порівняно із забиттям маленьких дитинчат гренландських тюленів.

Віддача приклада рушниці гупала Бінґа в плече так, що біль розпалював його гнів і змушував націлюватися на кожну ознаку руху в приміщенні внизу.

Ці перестрілки відбулися під благословенням поліції. Бо поліцією вже пожертвували заради політичної коректності. І масовому винищенню молоді вдалося запобігти, позбавившись відносно невеликого числа тих, хто вже стояв однією ногою в могилі, хто вже виростив дітей і кого вшановували.

Судові зали, палати засідань та знімальні групи на місцях подій, лекційні зали — все це смерділо пістолетним димом і розбризканим гімном.

Уже коли снайпери дали дозвіл, збирачі вийшли до мертвих. Тут одне нібито мертве тіло закричало від дотику ножа, і виявилося, що одна з мішеней прикидалася мертвою. Тоді Бінґа покликали спуститися з галереї, і мішень пищала так боягузливо, що приємно було подарувати їй смерть.

Усе сталося надто швидко, щоб обдумувати. Щось рухалося, і Чарлі натискав на гачок. Прикутий до місця. Очі шукали рух. Переміщення по сітківці. Щось живе. Кожне ворушіння, здавалося, оминає його мозок, свідомість і заганяє в стан трансу, як під час відеоігор, як собаку, що спостерігає за білкою, чи кота, що чатує біля мишачої нори, чи як його батю на березі річки, коли той дивився на один і той же червоно-синій рибальський поплавок у воді, очікуючи, коли клюне форель.

Цей транс давав йому змогу не думати про те, що, без сумніву, відбувається з його мамою і татом у цю ж мить.

Усе, що міг, він уже обдумав давно. Десь у глибинах душі Чарлі розмірковував над причинами, чому він бере в цьому участь. Він утратив віру в усі звичайні, поступові методи самовдосконалення. Після цілого життя дописів у блог і запису на відео кожного свого руху та емоцій для соціальних мереж він зіткнувся лише з виснаженням ідентичності. Не залишилося жодних свіжих стартів. Він так ретельно створював свій бренд. Задокументовував себе для нащадків. Не було жодного рубежу, де Інтернет ще не розповів світові про нього, з часу, коли він уперше навчився користуватися клавіатурою.