Чак Паланик - Виправний день

Волтер набирав, відлунюючи останні слова вголос:

— …гомосексуальна держава завжди виграватиме від безкоштовного напливу нових громадян.

Поки що цей багатий чоловік радив Волтерові представити модель і дати іншим чоловікам її здійснити. Волтер запустить у рух машину, яку ніхто не зможе зупинити. Машину, яка працюватиме сама. І навіть Волтер не зможе її зупинити.

Як це його зробить багатим, Волтер не мав ані найменшого уявлення. Як і більшість письменників, він був надто зайнятий набором тексту, щоб ще й думати.

— Щоб зберегти цілісність несумісних гетеро- та гомосексуальних національних держав, — продовжував Талбот, — гетеросексуальних дітей, яких народжують лесбійки, і гомосексуальних дітей, яких народжують гетеросексуали, потрібно обмінювати…

Волтер закінчив речення вголос:

— …у рівній кількості.

Талбот охнув. Його понівечений торс скрутився під ременями.

— Якщо обмінюватимуть нерівноцінну кількість осіб…

Вимовляючи слова, поки він їх набирав, Волтер промовив:

— …тоді батькам, які не отримують дитину, сплачуватиметься посаг чи викуп як компенсація.

Так воно й продовжувалося, день за днем. Старий вивергав слова, а Волтер вірно їх збирав. Єдине інше завдання, єдине реальне завдання, яке Талбот йому наказав виконати, полягало в тому, щоб створити веб-сайт. Щоразу, коли Талбот спав, Волтер рихтував сайт, і він уже був майже готовий.

Ні з того ні з сього, ніби в мить безпам’ятства, старий впився у Волтера маніакальним вишкіром і зарепетував:

— Усмішка — ваш найкращий бронежилет!

Чим би ця тарабарщина не була, Волтер вбив ці слова у свій документ. Вірячи, жодного разу не сумніваючись у тому, що ахінея цього старого пердуна до чогось приведе. Що він не марнує життя, задокументовуючи передсмертні слова безумця.

Той веб-сайт, наприклад, що Талбот наказав йому створити, зовсім не здавався високотехнологічним джерелом прибутку.

Він ще не працював. Але Волтер створив його чітко за інструкціями Талбота, аж до дурної назви. Ніякої назви. Нічого розумного. Крикливий, скривлений, схиблений старий вимагав, щоб сайт називався просто «Список».

Поштова клеркиня потягнулася під свою частину стійки і дістала форму. Форма номер 346, заява про переселення на відповідну територію. Подаючи аркуш через стійку Ґевінові, вона всміхнулась, облизала губи і сказала:

— Смішно, але ви ж не схожий на темношкірого.

Ґевін узяв форму і промовив:

— Так і є.

Її погляд затримався на його рудому волоссі, широкій лінії підборіддя, могутніх грудях, і вона зітхнула.

— Дуже шкода.

Що він міг сказати? Він нічого поганого не скоїв. Просто робив усе за новими законами. Ґевін подякував і поніс форму до стійки під вікнами, де міг її заповнити. Люди стояли в черзі, очікуючи поштових посилок. Люди хотіли обміняти невеликі суми старих грошей на нові, з минущими оболонками.

Перша графа форми просила вказати ім’я. Ґевін Бейкер Мак-Іннз, написав він.

Заповнив місце проживання. Свою теперішню територію. Імена батьків.

У графі «Вік» уписав «вісімнадцять».

На «Трудових навичках» завагався. Він був експертом у багатьох речах, жодну з яких не можна було внести в офіційну державну форму.

Під «Найвищим здобутим рівнем освіти» він написав, що закінчив середню школу, і додав дату. Це було вчора.

До Виправного дня, до будь-яких розмов про території та переміщення населення у відповідні місця, ще в дев’ятому класі Ґевін дечого навчився. Наприклад, що вчителі багато вчать, але лише того, що вони хочуть, щоб дитина знала. Важливі речі доводилося відкривати самому.

Він слухав, як його вчителька, жінка, що ніколи не бувала за межами Північної Америки, пояснює, як живуть Європа й Азія. Ґевін записував, як інша вчителька, що ніколи не написала навіть оповідання, аналізує Фолкнера, Фіцджеральда і Донна. Коли він вторував їхнім блідим неправильним уявленням, вони хвалили його і називали розумним. Розумним, так, достатньо розумним, щоб знати, що він досі нічого не розуміє і що вчителі — ідіоти. Ніщо, окрім власних пошуків у реальному світі, не навчить його.

Над «Причиною переміщення» він знову завагався.

Ґевін жадав щастя, від якого батьки, якби побачили, проблювалися б. Він волів любові, яка повністю знищить їхню любов до нього. Його життя було твердженням або/або. Одного дня йому довелося би вибрати між своїм щастям і їхнім.

Під «Судимостями» він збрехав і написав «Немає». Офіційно це була правда. Він не хотів, щоб його переміщення відхилили через що-небудь.