Чак Паланик - Виправний день

Чарлі витримував її зусилля з хорошим чоловічим гумором, бо приносили вони зовсім трішки болю. Такими сутужними здавалися її потуги, подумав він, що вона скоро знесилиться. Невиразно пригадав він історію про Теренсову матір і катетер.

Доки одним могутнім поривом… Героїчно смикнувши, королева його повалилася на спину зі шлюбного ліжка. Піднявшись із килима, здійняла вгору приз вона. Слабкий і млявий. Гумовий і м’який. Безкровний, як місяць, звисав він у неї в кулаці.

— Що ти вчворила? — викрикнув Чарлі. — Відьмо, цур!

— Чувак, та припини ти вже говорити, як на середньовічному ярмарку! — відрекла Шаста різко. Потрусила трофеєм вона, розбризкуючи кров. — Канєшно! Чув коли-небудь про коричневого павука-відлюдника?

А тоді зачала вона вивчену тираду про якогось із павукоподібних. Павука, укус якого вприскує токсин жертві, що нічого й не підозрює та. Бо відразна отрута його некротичну тканину сотворяє. Укус найчастіше жодного болю не приносить, а ефект тяжкий вельми.

— Чувак, — розреготалася жінка із членом у руці, — я запихала тих павуків у причандал його високості, ще відколи крес водяний уперше зійшов, прикинь!

З часом ця отрута, цей отруйний павучий токсин знеболював і починав руйнувати орган його чоловіцтва. Поступовий ефект багатьох таємних укусів павуків значно розчинив клітинні структури, перетворивши його знаряддя продовження роду на не більше не менше трішки видовжений мішечок рожевуватого желе.

Оце, цей міхур зі слизом розлютована королева і відірвала. Тримала вона його тепер високо над головою і трусила цим безкостим трофеєм, наче полароїдною світлиною.

Цією трепетною масою напівтвердої нечутливої плоті замахнулася вона й приготувалася швиргонути.

Чарлі, могутній вождь першого роду Білії, шляхетний лорд володінь Меригіл, сміливий убивця багатьох ворогів зі Списку, Чарлі, обраний вождем Довсоном, Чарлі, обирач вождя Мартина, обирач вождя Майкла, на цьому розродився верескливим голосінням.

Шаста продовжила:

— Я глянула у твоєму комп’ютері. — Закричала вона: — Я знаю, що ви, мудаки, зробили з Волтером!

Не зволікаючи, метнула вона зів’ялу м’ясну паличку в розфарбоване різними барвами вікно спальної палати, крізь яке вона пробилася дощем із червоного й золотого і полетіла в даль далеку, звиваючись із безхмарного неба, шльопнувшись, вогко підскочивши під ноги тьми жон польових, які впізнали ту річ в одну мить, як тільки плюхнулася вона серед рядів мангольду й кабачків. Там, у порохняві, спочила вона й одразу ж стала реліквією, яку на розтерзання захопили голодні мурахи.

Плачучи від жаху над кратером, який залишився від його скіпетра і держав, Чарлі залементував сторожі, щоб ухопили її. Молячи Одіна й Тора, Чарлі проклинав:

— Горіти тобі за це на вогнищі, диявольське поріддя!

Та це було вже після того, як жона його, мати його чада останнього, поспішно кинулася геть із місця дії. І після того, як переможно прокричала вона:

— І що би там не говорив Ернст Цюндель [218] Ernst Zündel (1939–2017) — німецький видавець, що пропагував ідеї заперечення Голокосту. , Голокост справді, реально був!

У світі, де поховальні ями лише копали і обставляли поліетиленом та негашеним вапном, голос Ніка звучав ослаблено.

— Значить, Волт, ти кажеш, що це якийсь великий революційний план нападу? — відповів він у мобільний.

Волтер не був певен, що саме книжка і віддані Талботу чоловіки вже встигли зробити. Він дзвонив, намагався когось попередити. Будь-кого. Він телефонував єдиним двом людям, яким дійсно довіряв.

По телефону Шаста запитала:

— Волтере, ти хочеш сказати, що вбив когось?

Вони обоє запитали, що він робитиме далі.

Волтер був у підвалі з тілом мерця. Хмара мух літала над ним. Над старим, якого він пообіцяв не ранити. Дивлячись на труп, почикрижений маленькими порізами і весь у плямах засохлої крові, він сказав:

— Виправний день наближається. Але я все одно не можу його зупинити.

Прикордонні землі кишіли вільними грізлі з Білії, а також тиграми, імпортованими з Чорнотопії. Це була нічийна земля, настільки негостинна, наскільки це можливо. Природний резерв отруйних змій і скажених м’ясоїдів між трьома країнами. Блукати тут означало підписати собі смертний вирок.

Їхня ватра палала, створюючи тріскуче коло оранжевого світла. У Шарм з братом закінчилися бензин і дорога фактично одночасно. Зрештою вони пішли голою природою, доки сутінки не змусили їх розбити табір. Вона прихопила з собою все: намети, кремінь, сухпайки, фільтр для води, спальні мішки і туалетний папір.