Чак Паланик - Виправний день

Голод і злочинність покинули Портленд, тож він знову став безпечним для проживання. Як наслідок, тріумфально маршували легіони Чарлі в зарослий покинутий мегаполіс. Кошлаті ломові коні в упряжах тягли важкі бойові колісниці. Ядерними снарядами катапульти зарядили. Оснастили кінці таранів стінобитних плутонієм збагаченим. Безкінечні загони лучників носили сагайдаки, повні наконечників із Сі-4 [220] C-4 — різновид пластичних вибухових речовин. . За ними маршували шеренги лансьєрів, з чиїх списів сибірка стікала. І з появою кожного дирижабля, наповненого гірчичним газом, радісно кричала юрба. Так само прохід кожної гармати і облогової вежі вітали вони оваціями оглушливими.

Найбільше серед глядачів у очі кидалися домашні та польові жони Меригілу. Бо кожна з цих жінок стояла клишоного, з випнутою дитиною в животі. І значна частина вже відчувала початок болів пологових, бо Чарлі був бджілкою-трудівницею серед солодких квіток, запилюючи одразу декількох щодня, і витягували вони шиї нині та ставали навшпиньки, щоб побачити, як він проходитиме повз них, може, привернути погляд його.

І стояла серед натовпу ще старша жінка, чий дітородний вік минув давно. Біднячка, вбрана в дрантя, що ледве могла вона пригадати час, коли працювала над клавішами такої магічної штуки, як термінал вводу даних. Довгі сиві локони її були закручені на голові. Руки її були роз’ятреними червоними долонями пралі. Колись давно їй зламали ніс, і він загоївся загнутим на щоку. Коліна її боліли, та все одно вдивлялася в ряди марширувальників вона.

Повітря дихало трояндовими пелюстками, конфетті й гучномовцями, що ревіли голосом Талбота, який повторював: «Білія воює з Гомією! Білія завжди воювала з Гомією!»

Повітря тремтіло від слів: «Чоловікам потрібна структура для спільності!»

Поки праля примружувалася, вивчаючи обличчя перехожих, інша жінка пізнього середнього віку і вроди підійшла й стала біля ліктя її шорсткого. Ця нова карга запитала першу:

— Пам’ятаєш мене?

Праля зміряла її поглядом і продовжила пожирати очима парад.

— Ні, — м’яко відповіла вона.

Нова жінка не вгавала:

— Не завше такою була я на подобу, — говорячи визначеною біломовою, вона сказала: — У Колишні часи була я цілителькою. Жалібницею.

Праля знову кинула погляд на незнайомку. Шукала поглядом якоїсь підказки, а тоді знову взялася розглядати марширувальників.

Побіля них молодша жінка різко високо скрикнула і поточилася на кругляк. Зирнули люди на неї стурбовано, та допомогти не поспішали.

Без роздумів праля з незнайомкою вклякли і взялися надавати помогу. Спідницю і муслінову білизну молодої жінки гарячий розсіл просочував. Очевидячки, прийшла її пора народжувати. Якщо все так, дитина, що народиться, буде первістком Чарлі, і через те жодна з жон-суперниць підсобляти не квапилася.

Відтак праля підійшла й узяла породіллю в руки, поки незнайомка присіла зболеній жінці межи колін. Полегшуючи прихід дитини, незнайомка промовила:

— Угомонися ти, в Колишні часи багато я злогів приймала, — звернувшись до пралі, прорекла вона: — То я пеклася за сина твого.

Загартована праля на мить скинула свою кремінну манеру.

— Мого сина? Мого Теренса?

Не відволікаючись від злогів, поспитала незнайомка:

— Чом ніс у тебе зламаний?

Праля підняла шкарубку долоню і неуважно торкнулася забутого ґанджу. Але не зронила відвіту ніякого.

У світі, до того як його почали вимірювати рекордними врожаями батату і дітей, жінка ця чудна служила людству в шпиталі. Так і передала вона синові тепер уже пралі книгу Талбота.

— За твоїм велінням, — відала жалібниця, — збрехала я. Хлопцеві повідала, що книжина від вітця його. Вітця, що я його зроду-віку не стрічала. Як прохала ти, обманула я Теренса та сказала, що вітець його пантрує за ним, хоча й знала, що то лжа.

Обидві жінки стривожено перемовлялися, працюючи над тим, щоб вивільнити дитя зі загати.

— Ти? — з недовір’ям запитала праля.

Жалібниця займалася дитям, що виходило. Похитавши головою, мовила вона:

— Виділа я, як ти пишеш у книжці. По що вчинила ти віроломство таке?

— Бля. Не знаю, — лайнулася праля, порушуючи прецедент небезпечний, говорячи грубою мовою Колишніх часів. — Я це взяла з «Бембі».

Жалібниця вторила:

— «Бембі»?

Праля продовжила незворушно:

— Ну, того оленя з мультику, — обвислі зморшки зачервонілися, наче з досади. — Пам’ятаєш? Коли олень виходить з лісу і каже Бембі, що той — його син і спадкоємець і що цей олень завжди був його таємним хранителем.