Чак Паланик - Виправний день

— Це щодо вбивства?

Сердитий голос відповів:

— Це справа поліції! Повертайтеся у свій дім!

Смакота кивнула, щоб Бель продовжила читати.

Стрибаючи поглядом між листом і зачиненими дверима, Бель сказала: «На території, де ходять вовки. Території, що стали забороненими через гірських левів. Шипи, шершні й москіти слугуватимуть мені ровами і зубчастими мурами…»

Шум у коридорі затих, коли почались удари зовні дверей квартири. Різкий, загрозливий голос прогукав:

— Поліція! Відчиніть!

Смакота обмінялася панічними поглядом із Бель. Лист вів далі: «Мені шкода, що Бінґ помер. Бінґ був моїм найкращим другом».

Голос у коридорі продовжив:

— У нас ордер на арешт Фелікса!

Смакота підняла обидві руки вгору, ніби тримала аркуш паперу, вдаючи, що рве його.

Бель розірвала лист навпіл.

Смакота вихопила одну половину, зім’яла її в кульку, киваючи Бель, щоб та зробила так само. Поки Бель зминала свою половину, Смакота запхала м’ячик собі в рот і взялася жувати його задніми зубами. Бель повторила за нею.

Голос за дверима прокричав:

— Ми оточили будівлю!

Могутнім ковтком Смакота ум’яла свою грудку паперу. Бель спробувала, почала задихатися, руки обхопили горло, обличчя стало синіти.

Двері квартири розчахнулися навстіж. Вибух скалок полетів на двох жінок, коли Смакота била Бель між лопаток.

Висока постать у військових чоботах увійшла крізь розбиті двері. Дреґ-королева в інкрустованій блиском поліцейській уніформі, хизуючись щедро вкритим штучними діамантами поліцейським значком, запитала:

— Де малий? — до уніформи був прикріплений жетон з викладеним дрібними коштовностями ім’ям «Естебан».

Поліцейський тримав службовий револьвер, так рясно інкрустований невеличкими коштовностями, що було неможливо вгадати ні його фірму, ні калібр.

У шоці від побаченого сліпучого колоса Бель важко ковтнула. Таким чином лист розчинився.

Маєток Пібоді був приречений. Шляхетний, спадок із полірованих срібних склянок для джулепу і палісандрових клавесинів, будинок розпадався на вогняні уламки навколо них.

Коли здавалося неминучим, що Барнабас із Джамалом загинуть під поваленою масою дідового годинника, їхню увагу привернув собачий гавкіт. Стрибун, маючи розвиненіші органи нюху, пробирався крізь щільний дим до передніх дверей. Джамал і міс Жо мусили тільки йти за звуком гавкоту і швидко опинилися на передньому ґанку.

Навіть тоді високі колони грецького Відродження, що стояли перед маєтком, ці колони тріскали від неймовірного жару. Великий палаючий портик повалився на них зі швидкістю й оглушливим гуркотом вантажного поїзда.

Могутній стрибок на передній газон урятував що людей, що собаку. І поки давнє сімейне гніздо позаду них розпадалося, вони бігли у прохолодну ніч.

Відхекуючись, міс Жозефіна вголос хвилювалася:

— Що ж із нами буде?

Біжучи поруч, Джамал запитав:

— Пам’ятаєш книжку «Грона гніву»?

Міс Жо поспішно кивнула.

— Усе, що вони робили, щоб вижити, — сказав Джамал, — нам потрібно буде робити навпаки.

Талбот заявив, що їхня книжка змінить світ.

Волтер пирхнув.

— Ти ж жартуєш. Ця книжка просто жарт, так?

Його новий батя мокро засміявся з таким звуком, наче хтось полоскав горло, і сказав:

— Те саме запитав Рудольф Гесс! — він видихав одну, дві, три секунди, довго, випускаючи повітря, ніби у смертному віддиху. Ребра грудної клітки склалися всередину, аж доки почало здаватися, ніби всередині нічого не залишилось.

Волтер заметушився, руки приготувалися записувати. Він слухав так довго, що втратив уміння формувати власні думки.

— Ти написав фантазію, — він додав: — Ми написали фантазію.

Підборіддя Талбота сповзло, аж доки спочило в нього на грудях.

— Ми ламаємо країну, щоб урятувати людей, — він обм’як, важко дихаючи. — Молоді темношкірі вбивають одне одного рекордними кількостями. Геї та лесбійки вбивають одне одного хворобами. — Він ледве спромігся на наступний вдих. — Білі винищують себе опіатами, — його скелет обвис. Голова завалилася вперед.

У кріслі його втримували лише ремені, коли старий прошепотів:

— Чи то народжуючи дітей, чи то проповідуючи, чоловіки завжди роблять одне: постійно розсіюють самих себе.

— То це ми й робимо… — Волтер замовк. — Розсіюємо?

У Колишні часи… ще до того, як ця книжка стала книжкою… його новий батя не спромігся відповісти.

— Це лише книжка, — запротестував Волтер. — Цього не має статися!