Чак Паланик - Виправний день

У похмурому чорному світлі пливли цифри чотири, сім і тринадцять, ніби висіли в повітрі перед очима, доки вона не усвідомила, що їх хлюпнули одним-двома мазками рожевої флуоресцентної фарби. Ці та інші цифри були розташовані рівними проміжками, кожна позначала облуплені, потріскані двері. Її увагу привернув якийсь рух. Білявий чоловік, у якого світилися зуби, озвався:

— Агов, шоколадко…

Чоловіки й жінки, темношкірі шукали білих, білі шукали темношкірих, усі гетеросексуальні, усі поза законом, вони вистроїлися у тьмяному коридорі, де деякі оголювалися, сподіваючись привабити таким чином партнера чи партнерку.

Вона піднесла руку і зблиснула йому обручкою.

Він мигнув своєю.

Смакота пішла далі цим паршивим переповненим місцем. Потріскані двері відчинялися в кабінки завбільшки з шафу, в яких на посмугованих екранах мерехтіли гомосексуальні фільми для дорослих. Смакота вибрала двері під номером десять, виведеним фарбою «Дей-Ґло». На підлозі валялися використані презервативи. Презервативи, чи ще щось гірше, приклеювали її каблуки до підлоги, від чого туфлі ледь не злітали з босих ніг. У кутку стояло вкрите якоюсь гиддю крісло, і вона вже роздумувала над тим, щоб сісти, та згадала, що під спідницею в неї нічого немає. Увійшла всередину і зачинила за собою двері.

Відеоекран мерехтів зображенням, де двоє приголомшливо привабливих чоловіків, темношкірий і білий, романтично злягалися біля розкішного басейну перед королівським маєтком. У Гомії дозволялося змішання рас. Але не змішання статей.

Хтось постукав у двері, чоловічий голос прошепотів:

— Гей, шоколадко…

Роздратована Смакота розчахнула двері, готова обматюкати якогось велелюбного незнайомця.

У похмурому коридорі стояла згорблена постать. Не той привабливий незнайомець, що звертався до неї раніше, цього чоловіка вона знала. Вхопила його за тонкий блідий зап’ясток і затягнула в кабінку. Як тільки вони опинилися всередині, зачинила двері й підперла ручку гидотним кріслом. Будь-яка поверхня, якої вона торкалася, здавалася або липкою, або жирною, вона витерла руки об спідницю. Навіть тоді її рот уже шукав рот чоловіка. Її стегна терлися об його. Його руки блукали по ній, піднімалися по ногах, щоб виявити вологу готовність.

Не чекаючи спонукань, її коліна підігнулися, і Смакота низько присіла. Руки намагалися зірвати його слакси вниз худими стегнами, а губи шукали прохід у боксерки. Її привабливий рот ні на мить не замислився над наслідками, коли вони взялися за один із наймерзенніших злочинів у Гомії.

Результат мав бути миттєвий, але його інструмент ніяк не реагував. Вона працювала над ним рукою, тож змогла запитати:

— Джентрі, коханий?

Її чоловік м’яко простогнав.

— Я не можу.

Смакота плюнула на долоню і продовжила.

— Що таке, коханий?

Обличчя Джентрі, що височіло над нею, було невиразне від тіні.

— У нас був сьогодні додатковий сеанс донорства сперми на роботі.

Він мав на увазі збір здорової сперми в усіх чоловіків-громадян Гомії. Це було добровільно, але ні. Не зовсім. Поважні громадяни мали віддавати значну кількість сімені задля відтворення дітей, більшу частину яких експортуватимуть, щоб отримати геїв та лесбійок, яких утримують у Білії та Чорнотопії. Фізичні вимоги цих донорств майже зовсім викорінили чоловічий секс для розваги. І тих чоловіків, які не могли виконувати свою норму, чи тих, чиє сім’я було неналежного рівня, змушували добровільно віддавати гроші на фонд викупу нових громадян. Від цих зусиль залежало виживання Гомії.

Смакота усвідомила цю гнітючу ситуацію. Її Джентрі сьогодні тричі виконав свій обов’язок. Він вичерпаний.

Тоді як чоловіків Гомії змушували займатися фізичним чи грошовим донорством, жінки також мали свої обов’язки у забезпеченні майбутнього країни. Впродовж історії чоловіків призивали на військову службу. Вони віддавали свої тіла й життя державі. Згідно з цим прецедентом, тепер призивали і жінок. Якщо їх вибирали й оголошували придатними, громадянки Гомії повинні були погодитися на запліднення. Донорську сперму використовуватимуть для створення нового життя, і жінки його виношуватимуть. Усі плідні жінки визнавалися придатними, і жодна причина, окрім якогось невідкладного стану, не звільняла від материнської служби.

Більшість дітей, народжених у результаті такої політики, спрямовувалися на експорт, але їх потрібно буде ростити до Віку проголошення. На експорт вони підуть чи ні, кожна дитина означала нового громадянина чи громадянку.