Чак Паланик - Виправний день

Волтер міг лише припускати, що за людей він завербував. Двох героїнщиків. Вони, мабуть, їздили сюди-туди, живучи здебільшого на гроші Талбота. Вони, можливо, навіть поширювали Євангеліє від Талбота серед своїх знайомих наркош у групах підтримки по всій країні. Цілком імовірно, що мережа відчайдушних чоловіків розросталася й поширювалася по всій державі. Або ті двоє чоловіків уже померли.

Жодного повідомлення про зникнення Талбота не з’явилося на сайтах новин. Знову ж таки, чисте припущення, але поліція могла приховувати всю цю ситуацію, ведучи своє розслідування.

У такому разі ФБР могло наближатися в будь-яку мить, слідкувати за вулицею, напоготові вибити передні двері. Волтер продовжував набирати.

Талбот озвався криком. Старий сказав:

— Тобі потрібно здійснити дзвінок, про який ми говорили.

Волтер підійшов і зняв телефон зі старого поцяткованого скальпа. Протікання, краплі крові, що розходилися зі старих ран, приклеїли його так міцно, що кліпса для вуха здавалася зайвою. Гидотна правда полягала в тому, що Волтер мусив відірвати телефон від розтягнутої, звислої старої шкіри, і навіть тоді чорний пластик лишився поплямований клейкими ляпками і кіркою струпів. Настільки, що Волтера охопило непереборне бажання витерти його антибіотичною вологою серветкою. Увесь цей час Талбот просторікував йому.

— Скажи їм код, — пробурчав він зі свого крісла. — Не виси на лінії довше хвилини.

Волтер нюхнув телефон. Не пахло нічим, окрім медичного спирту. Він увів номер, який вивчив напам’ять.

Відповів голос, жіночий голос:

— Кабінет сенатора Деніелса.

Волтер дивився на старого, коли говорив:

— Я телефоную від імені…

Голос перебив його:

— Сенатор зараз на нараді.

— Десять секунд, — вигукнув Талбот.

Волтер ужив крайній захід.

— Це код 4С247М, — з’єднання на мить стихло, коли ввірвався гучний чоловічий голос.

— Це сенатор, — проголосив він.

— Так, — Волтер продовжував дивитися на Талбота, очікуючи якихось знаків схвалення чи навпаки. — Ви повинні ввести в дію акт проголошення війни.

Талбот уже пояснив ситуацію. Розповів про те, як молодіжний випин надлишкових чоловіків загрожує дестабілізувати цю країну так само, як і велику кількість інших країн. Цей акт запустить призов мільйонів молодих чоловіків у армію, і цих чоловіків виставлять проти рівних сил, призваних в інших країнах. Волтер усвідомив, що, коли б якісь події у світі не летіли в прірву, прибирати безлад завжди відправляли чоловіків. Волтер сказав сенаторові:

— Містер Талбот хотів би, щоб війна почалася не пізніше дня відкриття сезону полювання на куріпок.

— Звичайно, — відповів сенатор. Якщо Волтер не помилявся, чоловік відхекувався так, ніби щойно біг, щоб дістатися телефону.

Талбот пояснював, що світова війна скоротить надлишок робочої сили. Глобальні виробничі ринки вибухнуть ростом. Нарешті Волтер зміг уявити, що побачить якусь круглу суму в кінці цього довгого тунелю. Сенаторові він сказав:

— Містер Талбот шле найщиріші вітання вашій дружині.

— Звичайно, — відповів сенатор.

— Тридцять секунд, — гаркнув Талбот зі свого крісла.

Захмелілий від влади, Волтер піддражнив чоловіка на телефоні.

— Як там місіс Сенатор?

Сенатор завагався.

— З нею все гаразд, сер.

До того моменту Волтера ніхто ніколи «сером» не називав, і він відчув себе на диво приємно. Доки йому вистачало сміливості, він назвав повне ім’я Шасти і попросив сенатора скасувати її штрафи за паркування.

— Хвилина, — рикнув Талбот, — вішай слухавку!

Задля останньої насмішки Волтер запитав:

— Сенаторе, а коли сезон полювання на куріпок?

Скрипучим від стресу голосом сенатор запитав:

— Цього року?

— Цього року, — підтвердив Волтер.

— Він настає через день після початку Третьої світової війни, — сказав сенатор, додаючи: — сер.

Лише тоді, завершивши перевірку, під поглядом Талбота, очі якого палахкотіли вогнем, спокійно і не поспішаючи, Волтер завершив дзвінок.

Один вечір вирізнявся на фоні інших, упродовж яких Джамал попивав м’ятні джулепи і намагався вивчити це створіння. На шкурі кольору чорного індиго він міг вирізнити сліди літньої красулі, яка спалила собі волосся до стану завитого безладу і щодня виходила зі свого горища, високо підкидаючи ноги, енергійно розмахуючи долонями, як Бодженґлз [194] Bojangles — псевдонім афроамериканського танцюриста чечітки Білла Робінсона (1878–1949). , і кривлячись показними обличчями менестрелів. Часом створіння забувало про свою роль і поринало у спогади про людей, зображених на портретах. У такі миті, коли оболонку і пустослів’я стирав джин, створіння проповідувало про цвинтар, що лежить на дальньому кінці поля. Джамал походжав уздовж надгробків, великих і малих, а створіння рекло про життя всіх без винятку.