Чак Паланик - Виправний день

Ксав’єр тицьнув пакетик з маленькою «с». Запитав:

— А оце?

— Сеча. Для аналізу урини, — сказав Естебан. — Не переплутай їх.

Ксав’єр порився в пакетиках.

— У тебе почерк piojoso [190] Паршивий ( ісп. ). , знаєш? — з певного кута зору великі й маленькі літери здавались однаковими.

Естебан незворушно промовив:

— Залишся тут, у Білії, щоб ми могли бачитися. У мене дипломатичний імунітет. Я — член першого роду, тож можу вільно подорожувати між трьома країнами в робочих справах.

Брат розглядав пакетики, крутячи їх у руках, ніби намагався розібратися, що є що. Бренькання музики кантрі-вестерн звучало в аудіосистемі. За вікном суміш автомобілів з двигунами і диліжансів з кіньми рухалася по шосе в обох напрямках. За шосе величезні простори червоноголової капусти заповнювали акри території й простягалися до горизонту. Дивлячись у ту далечінь, Ксав’єр запитав:

— Навіщо ти це зробив?

Естебан скоса глянув на пакетики. Він витягнув один із решти зі словами:

— Думаю… це сеча, — витягнув іще один, кажучи: — А оце — слина. Напевно. — Раптом він припинив свою метушню. — Ти не розумієш, — пробурмотів він. Тоді голосніше, рівним голосом: — Нації формуються на основі релігій. Політичних систем. Абстрактних ідей. Чому б не на чомусь реальному і простому, як сексуальні вподобання?

Ксав’єр ніяк не заперечив. Його речовий мішок лежав на сидінні поруч.

— Я хотів допомогти, — продовжив Естебан, — створити одне безпечне місце, де люди не почуватимуться вигнанцями. — Його перервав дзвінок. Звук долинув із кишені його куртки. Він витягнув телефон, глянув на екран і сказав: — Високі державні справи кличуть.

Він встав і вийшов на паркінг.

— Два рагу з білих бобів? — запитав голос.

Офіціантка поставила дві миски на стіл, за яким залишився чекати Ксав’єр. Вона зиркнула через вікно на Естебана, що стояв і говорив по телефону. Миски, по вінця наповнені паруючою гидотою, посунули і безнадійно перемішали погано позначені пакетики. Вона стояла і дивилася на Естебана зовні, а тоді запитала: — Я його часом не в телевізорі бачила? Він якась шишка? — змовницьки вона запитала: — Не знаєте, він одружений?

Ксав’єр спостерігав, як його брат роздає вказівки, приглушений вікном і шумом автомобільного руху на задньому плані. Офіціантка все не йшла. Усміхаючись, він обернувся до неї й запитав:

— А ви знаєте, що у вас фігова музика?

Як тільки вона ображено обернулася, він узявся розривати пакетики. Що з великою «С», що з малою. Офіціантка зникла, і Ксав’єр зайнявся тим, що замішував лабораторно підтверджені зразки європейського походження в тарілку супу свого брата.

Зважаючи на те, що сказав Талбот, Волтер зрештою вловив іронію. Якщо групи відновлення стали церквами нової ери, їхні зустрічі проводили в старих церковних приміщеннях. Оскільки християнські церкви привласнили собі храми, що раніше були присвячені Аполлону й Діані, місцеві організації анонімних наркоманів зустрічалися у підвалі церкви Святого Стефана. У наземному святилищі, що потопало в сонячних променях з вітражних вікон, хороші громадяни одягали свій найкращий недільний одяг. Вони гармонійно співали у правильній тональності й декламували свої молитви в унісон. Під їхніми ногами, під землею, ситуація була інша.

Без жодного променя, після заходу сонця всередину забрідали зовсім інші парафіяни. Розбиті, відлюдні. Замість ладану від них відгонило сигаретним димом. Замість ритуального вина вони пили чорну каву і причащалися пончиками з джемом.

Лише захоплення Шастою вело Волтера в підвал церкви, думка про обличчя Шасти, коли вона усвідомить, що він багатий. Талбот повчав його, що творча візуалізація ні до чого не годиться. Коли контора на кшталт «Емвею» хоче мотивувати зелених стажистів, вона заохочує їх пробними поїздками на «Мазераті» чи «Альфа Ромео». Людей підбадьорюють покупки літаків «Ґольфстрім» і розмови з агентами з продажу нерухомості щодо турів маєтками і приватними пляжами. Реальні деталі мотивують людей. Запах шкіряних сидінь і звук океанських хвиль під вікнами спальні. Людям потрібно знати тонкі деталі життя, якого вони так жадають досягти. Туманні цілі, на кшталт хорошого здоров’я чи грошей, виміряти надто складно. Абстракції не заохочують дух. А от м’якість і тепло соболевої шуби… Чи сяйво діамантового кольє. Шовкове відчуття морської води в ідеальному басейні. Оце мотивує. Тож Волтер уявляв Шасту на борту вітрильного судна в затоці Сан-Франциско і додавав до цього запах лосьйону проти засмаги й смак Шато Лафіт 1869 року, яке вони питимуть. Одного дня вони смакуватимуть білу ікру білуги й сміятимуться з того, до чого довелося вдатися Волтерові, щоб заробити свої багатства, про здирання лезами шкіри з Талбота, публікацію Списку і проникнення на зустрічі анонімних наркоманів у пошуку новонавернених. Спираючись на цю конкретику, Волтер проник у нижчий світ цієї нової релігії.