Чак Паланик - Виправний день

Відтак, щоб хизуватися своїм багатством, облачався вождь Чарлі в мантії шартрезового леопарда й рідкої акрилової зебри. Спацерував коридорами свого палацу він у чоботах до коліна з «Наґагайду» вимираючого. У плащі з лаймово-зеленого фальшивого соболя й оторочені рукавиці зі штучної шкіри, оббиті дорогими ерзац-перлинами, наряджали придворні його. Отак, розчепурений, сходив він на зубчасті стіни Меригіла, розглядав гойні насадження буряку цукрового та цибулі солодкої, арабеску з грядок динь жолудевих і цикорію, пишноти свого королівства.

Шаста ненадовго зоставила його, та скоро вона стане жоною Чарлі. Вони одружаться в той момент, коли генетичне тестування її етнічність потвердить.

Почувся голос. Чарлі від зубчастих стін і краєвиду відвернувся, позрів на лакея в лівреї. Проводив той дівицю молоду, домашню жону з гурту посудомийниць і послугачок. Особливою красою не вирізнялася вона, та стегна видавалися годними. Кивнув Чарлі на знак згоди, і лакей повів дівицю геть. У покоях чекатиме вона його, доки Чарлі не буде готовий.

Сморід почав просочувати підвал. Джерелом смороду була кров старого, бо навіть кров скисає, як молоко, і дух витеклої крові відчувався в кожному вдиху, що робив Волтер. Чорні мухи кружляли навколо Волтера і Талбота, кружляли навколо їхніх недоїдків постійними міазмами, ніби сам запах видавав низький гул.

Не найкращий страж власної гігієни, Волтер мало переймався потребами свого літнього заручника. Їжа надто довго стояла при кімнатній температурі, запах гниття не відчувався на фоні загального смороду кімнати. У результаті Талботові туалетні процедури стали несподіваними й вибуховими. З кожним зіпсованим вдихом Волтер запевнював себе, що люди робили й гірші речі заради статку. Наразі всі завдання, які йому давав Талбот, були перевіркою. Скоро більша картина з’явиться в чіткому фокусі.

Як тільки Список став публічним і привабив перші подання й голоси, Волтер чекав наступного випробування. Його новий батя дрімав. Голова схилилася, він, смикнувшись, пробудився з єдиним булькатим храпом. Голова, що хиталася на тонкій шиї, плюючись, пробурмотіла:

— Гіпнагогічний спазм.

Він узявся пояснювати. Між пробудженням і сном люди проходять гіпнагогічний стан, фазу, коли виникає сноходіння. Частими також бувають галюцинації, марево перечіпання через перешкоду чи падіння з вікна, і спляча людина сіпається в пробудженні. Це різке пробудження експерти зі сну називають гіпнагогічним спазмом. Антропологи, згідно з Талботом, вірять, що наші еволюційні предки розвинули цей спазм, щоб захиститися від утрати хватки на гілках чи шерсті матері-приматки. Наше марево падіння — це їхнє видиво падіння на землю джунглів, жах, що залишився в нас ще відтоді, як ми не були людьми. Талбот розвинув цю теорію. Він глибоко ковтнув і облизав сухі губи. Груди піднімалися й опадали, ніби ковальські міхи, роздимаючи й зменшуючи невеликий дирижабль його грудної клітки. Не вся зіпсована їжа була висрана, як показувало блювотиння, що стікало його старим підборіддям і прилипало блідими згустками до сивого волосся на грудях.

— Ти знаєш про АН? — запитав він. Талбот мав на увазі дванадцятикрокову групу наркоманів, що лікуються. Анонімні наркомани. Він сказав: — Сходи до них.

Це була наступна фаза Волтерового тренування. Талбот вимагав:

— Знайди мені одного чи двох чоловіків, яким нíчого буде втрачати.

Волт мусив вислухати їхні історії й відшукати чоловіків, які відмовилися від життя. Молодих чоловіків. Злих і розчарованих. Талбот хотів рекрутів, які звернулися до наркотиків, оскільки вони розумні й сильні, а сучасний світ не дарує їм жодної можливості реалізувати ці дари. Це будуть чоловіки, які ненавидять наркотики, але ще більше ненавидять суспільство, що не залишає їм жодного способу отримати статус, якого всі вони жадають.

Волтер мав пообіцяти їм мільйон доларів. Він мав пообіцяти зробити кожного чоловіка принцом у новому світі. Волтерові це не дуже подобалося, зважаючи на те, що сам він і мідного гроша не отримав. Щоб убити час, він підняв миску з холодною локшиною «Топ Рамен» і побіжно нюхнув її. Підійшов до місця, де сидів Талбот, прив’язаний скотчем до крісла. Ложкою, що спромоглася бути і жирною, і липкою, він закинув локшину в роззявлений старечий рот.

З ротом, переповненим їжею, Талбот цитував рух за громадянські права американців 1950—1960-х. До цього безсилі люди, в яких відібрали власність, ходили по заспокоєння в церкви, і там ці люди без права голосу розуміли, що не одні у своєму горі. Разом вони формували армію, лідери церкви розпізнали їхню силу і повели ці армії в боротьбу.