Чак Паланик - Виправний день

— Привіт, Шасто! — запнулася вона.

Шаста не обмовилася про те, як бачила, що відбувалося з командою хуліганів. Вона продовжила:

— Ти Волтера ніде не бачила?

Арійська секс-бомба здивовано підвела свою невеличку голову. Копиця прямого золотого волосся звалилася набік.

— Якого Волтера? — запитала дівчина.

Тут, у Меригілі, прогулюючись садами, Шаста мала під владою своєю вуха й серце одного з наймогутніших вождів Білії. Вона точно зможе запропонувати такій дівчині якийсь стимул. Якщо їм удасться домовитися, можливо, вони обидві виграють від далекоглядного плану Шасти.

Чарлі продовжував мовчати. Він просто оглядав своє царство. Нижче цієї частини городів рельєф сходив униз, відкриваючи плодючі, плодоносні рівнини, витягнуті аж за горизонт. Удалечині обпалені сонцем польові жони горбилися, дбаючи про молоді саджанці. Серед тих щедрот змогла Шаста розпізнати широкі поля смачної редиски… щедро насаджені кущі стручкової квасолі… вусики огіркової лози. Важке життя польової жони краще за голодну смерть у соціальних центрах Портленда, але то далеко не статус прилюдної жони, який збирається отримати Шаста. Незважаючи на скромне становище, більше дещиці польових жон носили великі вагітні животи, що, мабуть, було справою Чарлі. Його королівство, як і в інших вождів, складалося з одного короля й орд жінок-робітниць. Бджолиний вулик чи термітник, лише навпаки.

У небі, просто над їхніми головами, клин аеробусів ескортував останніх представників азійського генотипу назад на їхній рідний континент. Шаста з розпачем спостерігала за їхнім польотом. Білія вибрала геґґіс [177] Haggis — національна шотландська страва, баранячий лівер з цибулею та спеціями, запечений усередині баранячого шлунка. замість юй-сян-жоу-си [178] Yu xiang rou si — китайська сичуанська страва, подрібнена свинина з гострим часниковим соусом. .

Чарлі продовжив свій німий огляд полів. Приголомшливі насадження кольрабі лежали нижче. Складний порядок посадки карликових соняшників наче змушував їх повертати кошлаті голови за рухом сонця. Намагаючись поділитися своїм захопленням від щедроти поживного урожаю, Шаста продовжувала дивитися. І лише тоді дійшло до неї, що насправді відбувається. Прибуття її в цю точку в цю конкретну мить було невипадкове.

Пливло сонце блакитним білійським небом, і кожен соняшник повертав до нього своє яскраве оранжеве обличчя. Ніби натовп на стадіоні, що рухався в ідеальний унісон, щоб виконати «хвилю», ряди соняшників поступово обернулися до Шасти. Дивлячись понад тисячами вагітних робітниць, понад дозрілими кольрабі, вона розпізнала таємницю цієї ж миті.

Погляд на Чарлі підтвердив її підозру. Ледь помітна усмішка грала на його вустах.

Там, куди падав його погляд, поступова помаранчева тінь сформувала певний узір. На фоні світлішого, лаймово-зеленого кольору решти рослин соняшники почали складатись у слова.

Виведені на милю відкритого простору, читабельні лише з цієї підвищеної точки, рослини повернулися в їхній бік, і з’явився напис: «Чарлі (форма серця) Шасту».

Що б то не ввійшло в кімнату, його шкіра блистіла. Створіння мерехтіло туманними хвилями запаху, такого, ніби тут розкрили всі кокоси світу. Смородом незчисленних пінаколад. Заґудзовані обрізки червоної бандани збирали жорстке волосся у випадкові грудки, але маса масних кучерів стирчала з голови так густо, що волосся випинало його вуха сильно вперед, і кожне нагадувало ручку глечика.

Босі ноги зачовгали у вітальню. Вони стрибали й підскакували. Що б то не наближалося до Джамала, воно йшло розмашистим кроком.

Конопляна мотузка підтримувала пожмутовані штани, а розідрані холоші волочилися по підлозі. Воно просунулося через вітальню смиканими кроками, розмахуючи руками в подертих рукавах сорочки і витягуючи плісировану індичу шию, витріщаючись на меблі й картини. Таким способом воно перетнуло перський килим, вирячуючи очі й прицмокуючи роз’ятреними губами.

— Падуньку, — скрикнуло воно, — та мис Жузафіна нич не пузвулєла мині ду хати туво вхудити!

Мара підняла лікті на рівні плечей, демонструючи вимазані білі рукавички на скрючених пальцях. З кожним кроком вона так високо і так швидко смикала колінами, ніби брела через клей. Спазм м’язів, здавалося, охопив її обличчя, від чого очі вирячувалися настільки, що навколо кожної райдужки виднілося широке більмо. Ті очі крутилися в усіх напрямках, поки рот позіхав, демонструючи яскраві зуби, підборіддя хилиталося збоку набік, в одну мить випиналося вперед, щоб у наступну вже втопитися десь глибоко в шиї.