Фредрик Бакман - Ми проти вас

А тоді Цаккель повертається і, не мовивши більше ні слова, йде собі на лід. Бубу залазить назад у роздягальню, червоний з голови до п’ят.

— Це ж… ну, вона сказала… але ж клітор не може бути аж настільки великий? Чи як? Тобто… а який взагалі клітор буває за розмірами? Ну приблизно?

Роздягальня аж двигтить від глузливого реготу. І регочуть над Бубу, а не разом із ним. Але той усе ще зніяковіло усміхається, тому що іноді будь-яка увага сприймається як визнання.

Амат аж зіщулився під своїм спорядженням, він дивиться на Бубу і вже розуміє, що це погано закінчиться.

Перед початком тренування гравці ліниво збираються біля центрального кола, з позірною зарозумілістю, аби продемонструвати Елісабет Цаккель, що їй тут не раді. Вона, здається, взагалі не розуміє натяку, а просто виїздить на лід із шістьома відрами в руках.

— То що ви тут, у Бйорнстаді, вмієте?

Не почувши відповіді, вона знизує плечима:

— Я переглянула всі ваші матчі з попереднього сезону, тож добре бачу, що ви нікудишні гравці майже за всіма показниками. Тому для моєї роботи буде неоціненною допомогою, якщо я дізнаюся, що у вас виходить ДОБРЕ.

Хтось робить спробу пошепки пожартувати «бухати і трахатись», але навіть на це решта групи реагує здушеним бурчанням. А тоді хтось раптом починає сміятися, але не з жарту, а від того, що відбувається на льоду позаду Цаккель. З лави запасних виїздить Бубу — у ньому більше ста кілограмів, зате одягнений він у спідничку, яку поцупив зі складу фігурного катання. Бубу робить три піруети один за іншим, старші гравці в центральному колі зустрічають його оплесками і потішними криками. Елісабет Цаккель не перешкоджає йому, попри те, що зараз глумляться не над Бубу, а над нею.

Але крики замовкають, коли Бубу починає четвертий пірует, і він навіть не встигає зрозуміти, на що наштовхнувся, як в очах йому все темніє. Коли Бубу розплющує очі, то вже лежить на спині й заледве може дихати, а Елісабет Цаккель без жодної емоції нависає над ним і запитує:

— Чому ніхто не навчив тебе нормально їздити на ковзанах?

— Ге?

— Ти важиш, як пором, і я бачила, як ти витягнув сокиру з капота автомобіля. Якби ти вмів нормально їздити на ковзанах, я б нізащо не змогла так легко перекинути тебе. І ти б не був аж таким нікудишнім гравцем. То чому ніхто не навчив тебе їздити?

— Я… не знаю, — віддихується Бубу. Він далі лежить на спині, а груди в нього болять так, ніби його не збили з ніг, а переїхали.

— То що ви тут, у Бйорнстаді, вмієте? — всерйоз повторює Цаккель.

Бубу нічого не відповідає. Цаккель дає йому спокій і під’їжджає до центрального кола. Але врешті хлопець повзком стає на ноги, скидає з себе спідничку і каже, сердито й принижено водночас:

— Працювати! Ми у Бйорнстаді вміємо працювати. Про це місто можуть розказувати багато паскудства… але ми вміємо ПРАЦЮВАТИ!

Старші гравці трохи смикаються, але ніхто не заперечує сказаного. Тому Елісабет Цаккель каже:

— Ну ось! Так ми й переможемо. Будемо працювати наполегливіше за всіх інших. Якщо вам треба поблювати — ось маєте відра. Я чула, що спортивний директор не любить безладу, тому маю підозру, що блювотиння на льоду йому не потрібне. Вам знайома вправа «дістань до бортика»?

Гравці голосно стогнуть, тренерка вважає це ствердною відповіддю і розставляє принесені відра. Решта тренування минає в жахливих вправах із кардіонавантаженнями. Біг на максимальній швидкості від одного бортика до іншого, потім переміщення боком, тоді боротьба — працювати, працювати, працювати. Жодне відро не залишається порожнім під кінець тренування. А єдиним гравцем, який протримується до останнього, виявляється Амат.

На початку старші гравці, звісно ж, намагаються зупинити його — не відкрито, а просто перепиняючи дрібними прийомами, які видають за випадковості, як-от ударити гострим ліктем у тисняві, потягнути за светр саме тоді, коли Амат розганяється, непомітно підставити йому ковзан, щоб він утратив рівновагу. Більшість гравців на арені важать на тридцять-сорок кілограмів більше за Амата, їм достатньо просто нахилитись у його бік. Амат не винен, що вони таке витворяють, бо не викаблучується і не намагається привернути до себе увагу — просто він у найкращій формі. Інші на його тлі виглядають повільними, а цього вони не бажають терпіти. Тому змушують Амата падати, знову і знову, але він знову і знову піднімається. І розганяється ще швидше, ще жорсткіше бореться, ще глибше вгризається в себе. І погляд його стає ще чорнішим.