Фредрик Бакман - Ми проти вас

Бубу, який узагалі не надто гострий на язик, несподівано видає:

— Хрін зміщує центр ваги.

Регіт Амата і Беньї аж відлунює коридором. У «Бйорнстад-Хокеї» з усієї юніорської команди, яка була минулого року, залишилися лише вони троє, але зараз здається, що цього може бути достатньо.

— Ви чули, що мені можна тренуватися з основною командою? — радісно запитує Амат.

Бубу киває, але одразу ж виглядає розгубленим:

— Що Лют таке казав про «лесбі-тренерку»?

Амат і Беньї здивовано витріщаються на нього:

— Ти не чув, що основна команда Бйорнстада має нового тренера?

Обличчя Бубу аж світиться від нерозуміння. У Бйорнстаді чутки поширюються швидко, але для Бубу навіть такої швидкості замало.

— Ну так, але чому лесбі? У нас буде ЛЕСБІЙСЬКИЙ тренер?

Беньї нічого не відповідає. Амат прокашлюється й каже:

— Послухай, Бубу… ми сказали «основна команда».

— Хочеш сказати, мене не візьмуть в основну? — шипить Бубу.

Амат знизує плечима.

— Ну, хіба як додатковий конус для тренування. Бо твої ковзани, якщо вже на те пішло, їздять значно швидше БЕЗ тебе…

Беньї голосно регоче, Бубу намагається схопити і стукнути Амата, але не може — той дуже прудкий.

Хлопці жартують, усі разом, але в глибині душі ніхто з них не впевнений, чи достатньо добре грає. І чи отримає шанс потрапити до основної команди. І хто вони взагалі такі? Хто вони — якщо не хокеїсти?

Школа поступово заповнюється вчителями, працівниками й учнями. Новий семестр поєднує в собі очікування і страх, гірко-солодкий смак зустрічей з тими, кого любиш, і з тими, кого ненавидиш, а також розуміння, що ти остаточно приречений знову дихати одним повітрям з ними усіма.

В кабінеті директора молода вчителька, Жанетт, робить останню спробу добитися згоди від чоловіка в піджаку, який сидить перед нею і розтирає скроні.

— Ну дайте мені хоча б шанс! Я можу це влаштувати як частину уроків фізкультури!

Директор зітхає:

— Жанетт, будь ласка. Після всього, що сталося навесні, я хочу просто ОДИН семестр покерувати школою без скандалів і без уваги ЗМІ, а ви хочете навчати наших учнів битися?

— Це не… та щоб його чор… це ж єдиноборства! — шипить Жанетт.

— Що там за назву ви казали?

— ММА, mixed martial arts, [4] Змішані бойові мистецтва (англ.). — терпляче повторює Жанетт.

Директор закочує очі.

— «Arts»? Ну не дуже воно годиться для назви «мистецтва», вам так не здається? Чи ви збираєтеся виставляти розтрощені кістки носа в музеї?

Жанетт стискає в замок руки на колінах. Про всяк випадок, щоб, бува, не жбурнути чимось у директора.

— Від єдиноборств учні навчаться дисципліни, поваги до свого тіла й до тіл інших людей. Я знайшла приміщення — біля собачого притулку Адрі Овіч, просто дозвольте мені запросити туди учнів, і тоді я…

Директор протирає окуляри, занадто ретельно.

— Жанетт, мені шкода. Батьки від такого здуріють. Вони вважатимуть, що ви вчите дітей насильству. Ми не можемо дозволити собі ще якісь скандали.

Він встає з крісла і цим дає зрозуміти, що Жанетт час вийти з його кабінету, але коли відчиняє перед нею двері, чиясь рука мало не заїжджає йому по обличчю. За дверима стоїть чоловік, який саме збирався постукати.

— Цей навчальний рік буде довгим, я так відчуваю… — бурмоче директор.

Жанетт із цікавістю визирає з-за спини директора.

— Привіт! — вітається вона.

Чоловік у дверях усміхається.

— Я сьогодні… починаю працювати, — відповідає він замість привітання.

— Звичайно! Це наш новий викладач філософії та історії! — вигукує директор, нишпорячи у своїх паперах на полиці, а тоді додає: — А також — математики, природознавства і… французької мови, так? Ви знаєте французьку?

Учитель у дверях, здається, хоче заперечити, але Жанетт усмішкою підказує йому, що треба вдати, наче все так і є. Директор впихає йому до рук стос книжок і паперів.

— Що ж, можете починати! Ваш розклад отут згори.

Учитель дякує і йде собі коридором. Директор проводжає його поглядом і пирхає:

— Він щойно закінчив університет. Я знаю, мені треба радіти, що він із власної волі сюди приїхав, але ж. Господи Ісусе! Жанетт, як ви думаєте, скільки йому років?

— Двадцять п’ять? Двадцять шість? — намагається вгадати Жанетт.

— А ви помітили, який він має вигляд?

— Та я навіть не звернула уваги, — вдавано усміхається Жанетт.

— У школі повітря аж гуде від гормонів, а ми приймаємо на роботу вчителя, який виглядає, ніби соліст попгурту! Половину учениць доведеться десь замкнути, — бурчить директор.