Фредрик Бакман - Ми проти вас

Повернувшись увечері додому, Анн-Катрін уже ледве стоятиме на ногах, і тоді Кабан винесе її з автомобіля, — цей велицюзний незграбний дурник, а не чоловічище, — і на руках понесе її до будинку, і коли вона взагалі не матиме сил танцювати, він повільно й ніжно закружляє її по кухні, тримаючи в обіймах. Вона засинатиме, відчуваючи його подих на своїй шиї, а його люблячі руки — під своєю майкою. В іншій кімнаті Бубу читатиме «Гаррі Поттера» молодшим сестрам. А завтра, з самого ранку, Анн-Катрін знову піде до лікаря.

Рік? Що б ми віддали за один-єдиний рік? Це ж ціла вічність.

П’ятеро старих дядьків знову сидять у «Хутрі». В них з’явилася нова тема для суперечок.

— Але ж — якусь бабу? Хокейним тренером? Хіба щось із того вийде? — дивується один.

— Здається мені, та їхня рівноправність уже переходить усі межі, — докидає другий.

— Ой, стули рота. Ця баба, можливо, вже встигла позабувати про хокей більше, ніж ви, старі маразматики, знали про нього за все ваше життя, — протестує третій.

— Та хто б говорив! Слухай, ти ж сам не побачиш різниці між айсинґом і офсайдом! Я весь минулий сезон сидів біля тебе, як собака-поводир, і розповідав, де була шайба! — трясе кулаком четвертий.

— А що, тепер собаки-поводирі вміють розмовляти? Вистачить нам твоїх побрехеньок, начебто ти у вісімдесят сьомому бачив чемпіонат світу в самій Швейцарії!

— Ну так і БУЛО! — стоїть на своєму четвертий.

— Справді? Дуже добре, особливо враховуючи, що у вісімдесят сьомому чемпіонат світу відбувався в Австрії! — нагадує п’ятий.

Усі дядьки заходяться гучним реготом. А тоді перший — або, можливо, другий — каже:

— Але як це: баба — хокейний тренер? Що з того вийде?

— Кажуть, що вона спить також із бабами. І нащо нам таке тут у місті? — хвилюється другий — або, можливо, перший.

Четвертий або п’ятий заперечує:

— У нашому місті таких не бракує. Тепер вони всюди.

Перший пирхає:

— Та нехай буде, але чого не сидять собі тихо? Треба їм виставляти це напоказ? Нащо з усього робити політику?

Третій дядько різко відхиляється на спинку барного стільчика, аж складно зрозуміти, що так затріщало — стілець чи його спина, — і просить у Рамони налити йому ще пива. А сам тим часом заявляє:

— Та перестаньте вже скиглити. Якщо ця нова тренерка в першому матчі переможе «Гед-Хокей», то може собі переспати навіть з МОЄЮ бабою, я взагалі не проти.

П’ятеро дядьків знову регочуть — усі разом і один над одним.

Рамона ставить для них закуску. Горіхи для старих телепнів, у яких замість голів — шкаралупа.

Петер дзвонить до будинку сім’ї Овіч. Двері відчиняє мама Беньї.

— Петере! Заходь, сідай за стіл! — одразу ж наказує вона, ніби Петер запізнився на вечерю, хоча він навіть не пригадує, коли востаннє бачився з цією жінкою.

Беньї зараз не вдома, і Петер цьому радий, бо прийшов не до хлопця. Його сестри, усі три, сидять на кухні: Адрі, Катя і Ґабі. Мама по черзі ляскає їх по чолу через те, що ще не поставили на стіл тарілку для гостя.

— Я не затримаюсь надовго, та й я вже вечеряв, — Петер робить спробу виправдатися, але Адрі хапає його за руку:

— Тсс! Якщо збираєшся відмовитись від маминих страв, тоді ти сміливіший, ніж ми собі думали!

Петер усміхається — спочатку засоромлено, потім налякано. Вдома в сім’ї Овіч можна жартувати про що завгодно, але не про вечерю. Тому Петер сідає за стіл і з’їдає на три порції більше, ніж може в себе увіпхати, а ще ж кава з тістечками чотирьох видів, ну а решту йому спаковують у пластикові контейнери і загортають у фольгу, щоб забрав додому. Адрі задоволено проводить його до дверей.

— Сам напросився, якщо вирішив зайти до нас перед вечерею.

Петер тримається за живіт.

— Я просто хотів поговорити про Беньяміна.

— Ми це зрозуміли, тому й дозволили мамі балакати з тобою про все на світі, — Адрі усміхається ще ширше.

Помітивши серйозність у погляді Петера, вона зосереджується.

— У нас нова тренерка. Елісабет Цаккель.

— Я вже чула. Усі чули. Навіть у газеті писали.

Петер простягає зіжмаканий аркуш. Адрі читає написані імена, бачить ім’я свого брата, але, здається, спершу не розуміє значення вписаної поруч літери «К». Петер підказує:

— Вона хоче зробити Беньї капітаном команди.

— Основної команди? Де дорослі чоловіки? Але ж Беньї…

— Я знаю. Але ця Елісабет Цаккель не виглядає на… як би це сказати… Вона працює не так, як інші… — безсило відповідає Петер.