Фредрик Бакман - Ми проти вас

Вільям Лют суне коридором, оточений чотирма товаришами з команди. Він, можливо, не мав наміру шукати ворогів, можливо, повернув за кут і наштовхнувся на Бубу справді цілком випадково. Але бійка починається миттєво, якось незграбно й інстинктивно, коли в тісному коридорі ці молоді чоловіки починають звиватися так, ніби влетіли прямісінько у бджолиний рій. Навесні, після того як Амат прийшов на зустріч на льодовій арені й засвідчив, що Кевін зґвалтував Майю, деякі з тих хлопців уночі пішли в Низину, щоб його покарати. З ними йшов і Бубу, але в останню мить вирішив перейти на інший бік. Якби він не прийняв на себе незліченні удари, рятуючи свого нового друга, ті хлопці, мабуть, забили б Амата до смерті. Але їхня бійка ще не закінчилася.

І зараз хтось штовхає Бубу, аж він падає навзнак просто в коридорі, піднімається крик, але Лют і його дружки замовкають так само раптово, як і почали. За пару метрів позаду Бубу, який розпластався на підлозі, видно Беньї. Він нічого не каже, просто стоїть, напівзаплющивши очі, з розпатланим волоссям, начебто хлопці почали бійку біля лавки, під якою він ночував. Руки в кишенях, викличний погляд, він настільки впевнений в ефекті своєї появи, що навіть не мусить виражати загрозу.

— То що, Люте, ми одразу перейдемо до справи чи хочеш почекати на інших своїх дружбанів? — запитує Беньї таким тоном, ніби просто цікавиться, чи Вільямові Люту взяти середню або велику колу до гамбурґ-меню.

Лютові друзі косяться на нього, очікуючи вказівок. Лют зустрічається поглядом із Беньї, але довго не витримує. Він випльовує з себе образливі слова, але навіть після цього не може охолонути і бурмоче:

— Ну й валіть, ми вмажемо вам на льоду. Щасти з вашою кінченою лесбі-тренеркою! Вам якраз пасує! Ви однаково завжди грали як шльондри!

Беньї стає на пальці, Лют відхиляється на п’яти. Коли коридором до них підбігають учителі, Лют якось занадто охоче піднімає руки і вдає, що йде тільки через них. А Беньї далі стоїть на місці, не опускаючи погляду, і всі, хто зараз дивляться на нього, знають, що це означає в шкільному розподілі сил.

Одним із тих, хто спостерігав особливо уважно, був Лео Андерссон.

Майя з Аною стоять біля шафок і раптом чують шум бійки і крики. Школи, здається, навмисно будують із такою акустикою, щоби звуки наздоганяли тебе всюди, куди б ти не йшов, і щоб учні ніколи не могли уникнути спостереження за життям інших. Майя бачить, як у саму гущу бійки вже кинулися дорослі, мигцем помічає, що в кінці коридору люто луплять один одного учні випускного класу. Як же це по-дурному. Майя ледь стримується, щоб не сказати це вголос, і просто запитує:

— Ну а тепер через що вони б’ються?

Одна дівчина, їхня ровесниця, різко обертається за пару метрів від них і кидає просякнуту презирством відповідь:

— Не роби з себе дурепу, ти, фальшива, бляха, кур…

Перед останнім складом дівчину встигає спинити її подруга. Але це вже не має значення. Майя затримує на ній погляд, всього на секунду довше. У тієї дівчини вирячені очі, нігті увіп’ялися в долоні, вона аж ричить:

— Ніби ти НЕ ЗНАЄШ, чому вони б’ються! Ти ж цим потішаєшся, ні? Усі бійки в цьому довбаному місті — через ТЕБЕ! Майя Андерссон, її величність принцеса Бйорнстадська!

Ім’я Майї дівчина вимовляє так, ніби плює на її могилу. Подружки відтягують дівчину, в неї на наплічнику видно червоний значок «Гед-Хокей», там грають її хлопець і старший брат. Вони обидва були друзями Кевіна Ердаля.

Майя і Ана завмирають на місці, прихилившись до шафок, серця в обох так гупають, аж деренчать металеві дверцята. Це ніколи не закінчиться. Ніколи. Майя невтішно стогне:

— Ну що ще вони придумають, щоб ненавидіти мене? Я то жертва зґвалтування, то брехлива курва? Чи тепер уже… ПРИНЦЕСА?

Ана стоїть поруч, потупивши погляд, вона голосно прокашлюється і виголошує:

— Ну… якщо це тебе втішить, то ОСОБИСТО я далі вважаю тебе цілком звичайною тупачкою!

Фортифікації суму в кутиках Майїних губ іще трохи тримають оборону але врешті здаються, і над підйомними містками й ровами здіймається усмішка.

— Яка ж ти дурнувата…

— І хто мені це каже — ТУПАЧКА! — фиркає Ана.

Майя заходиться реготом.

Тому що не можна дозволяти цим свиням бачити щось інше.

Бубу повзає по підлозі, нагадуючи товстого оленя. Амат підбігає до нього і подає йому руку. Разом із Беньї вони зі стогоном піднімають Бубу.

— Як можна бути таким важким і водночас так легко звалитися з ніг? — хмикає Амат.