Фредрик Бакман - Ми проти вас

Тієї ночі Лео погано зав’язав шнурівки. А якби зав’язав їх міцно, то пробіг би поміж деревами на кілька секунд швидше, вибіг би з лісу і встиг спуститися до траси. І опинився б там саме тоді, коли дорогою їхав автомобіль. Це просто кілька секунд. Просто одна шнурівка й погано зав’язаний вузлик.

Тієї ночі Міра засинає біля Лео в його ліжку, він не проганяє її, і це просто казковий подарунок для мами від дитини-підлітка. Міра з Лео прокидаються від того, що в кімнату тихо заходить Майя і вмощується на ліжку біля них. Міра так міцно притискає до себе дітей, що їм бракне повітря.

От паскудники.

Паскудники, малі паскудники.

З дитинства Відар узагалі не любив боятися. В усіх дітей бували нічні кошмари, і вони хотіли, щоби звечора біля них не вимикали лампу, але Відар так не робив. Коли вони разом з Теему жили в одній кімнаті й мали двоповерхове ліжко, Відар уперся, що буде спати знизу. Лише через кілька місяців Теему зрозумів чому. Він прокинувся однієї ночі й почув, що Відар плаче. Теему зістрибнув униз до молодшого брата і змусив його розповісти, що сталося. Йому таки вдалося розговорити малого, якому тоді було п’ять-шість років: Відар був упевнений, що на світі живуть жахливі чудовиська, які ночами приходять до їхнього будинку. «От чорт, тоді чому ти хотів спати на нижньому ліжку?» — вигукнув Теему. «Щоб ті чудовиська забрали мене першого, а ти встиг утекти!» — схлипнув Відар.

Він не вмів себе стримувати. Ніколи не вмів.

Коли смерть збиває тих, хто залишився, з ніг, попереду тягнеться така немислимо довга дорога повернення до звичайного життя. Горе — це дикий звір, який затягує нас далеко в темряву, і нам здається, що ми вже ніколи не дістанемося додому. Вже ніколи не засміємося. Нам так боляче, що ми навіть не розуміємо, чи цей біль стихне, чи до нього просто доведеться звикнути.

Цілу ніч Ана сидить у лікарні на підлозі під палатою Відара. Теему і його мама сидять по обидва боки від неї. Тримають Ану за руки, чи, може, це вона тримає за руки їх. Ці троє людей так сильно любили Відара Рінніуса, що не вагаючись віддали б свої життя замість нього, якби могли. Не такий поганий результат для однієї людини. Можливо, настане день, коли вони зможуть про це думати без відчуття, що розриває їх зсередини.

Тієї ночі помирає один хлопець. І один дядько. Мама, брат і дівчина сидять у лікарні; тітка повертається в будинок, який тепер завжди буде порожнім. Двоє чоловіків з Геда опиняться у в’язниці за звинуваченням у підпалі, один із них вже ніколи не зможе ходити після тієї автомобільної аварії в лісі, але дехто з нас так і не позбудеться думки, що це замале покарання.

Хтось скаже, що це був нещасний випадок. Інші вважатимуть, що це — вбивство. Одні будуть переконані, що в цьому винні тільки ті чоловіки, інші стануть стверджувати, що винних більше. Що це вина багатьох. Що це наша вина.

Так легко змусити людей ненавидіти одне одного. Саме тому любов така незбагненна. А от ненависть — вона напрочуд проста і завжди може перемогти. Це команди з нерівними силами.

Павук, Столяр і чоловіки в чорних куртках майже добу проводять у лікарні. Разом із ними там залишаються жінки й чоловіки, тітки і дядьки, старі й молоді, одягнені у білі сорочки і зелені футболки. Лікарі вже давно вийшли до них із нахмуреними обличчями, потиснули всім руки й висловили співчуття, але ці люди залишаються в лікарні — так, ніби Відар не може насправді померти, поки вони не розійдуться.

Ніхто в цих двох містах не знає, що сказати. Тому іноді простіше замість слів щось зробити. Коли автомобілі від’їздять із лікарні в Геді, Теему з мамою їдуть останніми і спершу навіть не розуміють, чому всі рухаються так повільно. А тоді помічають дерева.

Уздовж дороги хтось розчистив сніг на замерзлих гілках і повішав на них тонкі смужки тканини. Нічого незвичайного — просто стрічки, які тріпотять на вітрі. Але половина тих стрічок червоні, а половина — зелені. Щоб дати знати людям в автомобілях, що в горі не лише Бйорнстад.

Коли Теему з мамою під’їжджають до свого будинку, хтось сидить на сходах і чекає на них.

— Міра? Це Міра Андерссон? — дивується мама Теему.

Теему виходить з авто, але нічого не каже. Міра теж мовчить. Вона просто мовчки встає і заходить за ними в будинок, іде зразу на кухню і починає там прибирати й готувати їсти. Теему заводить маму до спальні, якийсь час сидить біля неї, поки таблетки не занурюють її в сон.

Тоді повертається на кухню. Міра, не кажучи ні слова, подає йому щітку для миття посуду Він миє, вона витирає.