Iван Бiлик - Меч Арея

У цiй картинi теж неважко вгадати щедру до гостей слов'янську душу. Й у кожному абзацi Прiскового щоденника поперемiнне подибуємо цi два слова, якi є синонiмом одне одного: «гуни» й «скiфи». Й напрошується логiчний висновок, що це – синонiми до третього слова – «слов'яни», й до четвертого – «руси».

Вже далеко за Дунаєм писав у своїх нотатках Прiск Панiйський про пересування посольства та його побут у дорозi: «Замiсть пшеницi тепер нам давали просо, а замiсть вина – мед; саме так його в цих мiсцях i називали. А тi, що нас супроводжували, одержували теж просо та ячмiнний напiй, що зветься по-варварському камос». Це – надзвичайно цiкаве свiдчення, бо тут зафiксовано, що так звана «скiфська» мова «гунiв» складалась iз слов'янських слiв.

«Мед» у даному випадку не викликає сумнiву щодо походження. Зате навколо iншого напою – «камосу» – точилося чимало дискусiй. Цей напiй дехто оголосив не чим iншим, як кумисом: отже, питання етнiчної приналежностi гунiв мовбито розв'язувалося, – кочовики, бо лише кочовi народи вживали кумис.

I хтозна-чому обминали пояснення Прiска, що той "камос"" виготовлявся не з кобилячого молока, а з ячменю. А коли так, то це був напiй хлiборобського народу, не кочового. Просто або ж Прiск, вуха якого були незвиклi до сприймання "варварських" слiв, не змiг написати правильно, або ж переписувачi спогади лiтери (грецька "вета" дуже схожа на лiтеру "мi" у скоропису).

Було в Прiска й iнше цiкаве слово – «страва». Навколо нього в свiтi й досi точаться баталiї. Автори рiзних нацiональностей намагаються уподiбнити його до якогось мало або й ще менш подiбного кореня, й звiдси каскад найфантастичнiших тлумачень. На жаль, української мови жоден з цих дослiдникiв не знав, а в нас же це слово – серед найуживанiших i досi. Це Прiскове слово зберiг для iсторiї Йордан, переписуючи в грецького автора «гунський» ритуал поминання обiдом. «Оплакавши небiжчика таким голосiнням, на його могилi справляють страву (так це в них самих називається), а пiсля цього великий пир» '.

Отже, виходить, що «гуни» й «скiфи» – то не самоназви, а просто два iноземнi наймення наших предкiв. Давньоєврейський iсторик Иосиф Флавiй (Иосиф бен Маттiт'яху) в своїй працi «Подiї давнiх лiт» /I, 6, I/ писав про населення нашої країни наприкiнцi минулої ери: «Магог царював над тим народом, що пiзнiше був прозваний – магогами, а греки називали його скiфами».

Iєронiм, сучасник Аттiли, пiдтверджує: "Магог – це скiфи" ("Книга єврейська", 20, 2). "Але, – читаємо в коментарях О. Скржинської, яка видала твiр Иордана, – Iєронiм – письменник початку V ст. – безперечно, вкладав у поняття "скiфи" ("магог") iнший змiст, анiж Иосиф Флавiй – письменник I ст. Пiд магогом-скiфами Iєронiм мав на оцi сучасних йому гунiв". I вiдома ленiнградська дослiдниця пiзньої антики робить цей висновок не лише на власних спостереженнях. Вона тут-таки покликається на незаперечний авторитет: "На початку VI ст. архiєпископ Кесарiйський Андрiй у коментарi до Апокалiпсиса писав, що бiблiйнi племена гог i магог – тi ж таки скiфськi племена, "що їх ми тепер називаємо гунськими". Такої думки дотримували сучасники Аттiли, так само вважали й iсторики наступних часiв. А Лев Диякон, видатний вiзантiйський iсторик Х сторiччя, йде ще далi, говорячи про вiйну грекiв з князем Святославом: "Надавши чин патрицiя мужньому й запальному Калокiровi, вiн (iмператор Никифор) послав його до Тавроскiфiв, яких подеколи називають Росами" ". Й так Лев Диякон упродовж усiєї своєї "Iсторiї" називає росiв скiфами, тавроскiфами й навiть таврами, зате дуже рiдко – власним iм'ям.

Отже ж, греки, котрi, безперечно, добре знали й свою iсторiю, й грiзного царя Аттiлу, який завдав їм стiльки лиха, чудово пам'ятали: народ, що мешкав на пiвнiч вiд Чорного моря, звався двома iменами – скiфами й гунами. Хоча вже в Х сторiччi, коли скiфи-гуни виявилися на новому пiднесеннi й почали знову набувати слави наймогутнiшого в Європi народу, греки почали ближче цiкавитися ними. Найвизначнiший iсторик того часу, вiзантiйський iмператор Костянтин Багрянородний у творi «Про управлiння iмперiєю» зазначає: «Цей народ ми називаємо скiфами або гунами. Щоправда, самi себе вони звуть русами».

Подiбними словами за тисячу п'ятсот рокiв до Багрянородного висловився про наших далеких пращурiв i Геродот (Л., 1972): мовляв, скiфами їх прозвали греки, самi ж себе вони називають околотами (IV, 6).

Та, зрештою, всiм вiдомi й слова нашого, київського iсторика Нестора Лiтописця, який, перелiчивши всi руськi племена, зауважує: «I є городи їхнi й донинi, й прозиванi вони греками Велика Скiфiя».