Iван Бiлик - Меч Арея

Отже, гуни розмовляли не якоюсь, а скiфською мовою. Й трохи ближче: «Аттiла при цьому оголосив, що коли ромеї зволiкатимуть або ж почнуть готуватися до вiйни, то й вiн перестане стримувати скiфiв вiд нападу».

Таким чином, i вiйсько в так званих гунiв – скiфське. Та не тiльки Аттiла належав до предковiчної скiфської династiї – ввесь його народ, як i тисячу рокiв до того, був державним: «Коли Епiгена було призначено послом, вони поїхали до Уннiв. Дiсталися Марга, мiсiйського мiста в Iллiрику. Воно розташоване на березi Iстру, навпроти фортецi Константiї, яку видно на тому боцi. Туди ж прибули й царськi скiфи»

Виходить, мало що змiнилося пiсля Геродота, й недоцiльно позбавляти скiфiв етнiчної приналежностi. Це не описка iсторика. Прiск i далi вживає щодо гунiв той самий термiн: "Щоб за дотримування договору Ромеї платили Царським Скiфам щорiчно по сiмсот лiтр золота", "…вiн (Аттiла) подарував новим послам коней та звiрячих смушкiв, якi правлять за оздобу Царським Скiфам".

I все в гунiв скiфське: й одяг, i зброя, й закони, й звичаї. Описуючи подорож до Аттiлиної столицi, Прiск зазначає:

«Подолавши певну путь разом з варварами, ми, за наказом скiфiв, приставлених до нас, виїхали на iнший шлях, тим часом Аттiла зупинився в якомусь мiстi, щоб узяти шлюб з донькою Ески, хоча вже й мав багатьох жiнок: скiфський закон дозволяє багатоженство»

«На нашi крики скiфи повибiгали з хат iз запаленими жмутами очерету… й гостинно запросили нас до себе… Володарка селища, одна з дружин Влiда, прислала для нас їжу, яку внесли дуже вродливi жiнки. Це в скiфiв є виявом шани».

Прiск, який подорожує країною гунiв, увесь час говорить нам про скiфiв: «Онiгiс, пiсля царя найбагатший i наймогутнiший з-помiж скiфiв…». I це тодi, коли пiсля зникнення самих скiфiв з полiтичної та географiчної арени свiту нiбито минуло вже близько восьми сторiч, звичайно, якщо вiрити Карамзiну та Дiодоровi.

Там, де Прiск Панiйський описує зустрiч Аттiли з мешканцями столицi, виникають зовсiм виразнi асоцiацiї. Мимоволi починаєш думати: звiдки знайомий нам цей ритуал вiтання прибулого шановного мандрiвника? Аттiлу зустрiчав хор дiвчат, спiваючи йому славу, а жона першого сановника пiднесла царевi хлiб-сiль. При цьому iсторик зазначає: «Такий звичай вважається в скiфiв знаком високої пошани».

Ми бiльш-менш добре уявляємо собi придворнi й народнi звичаї схiдних народiв i племен, у тому числi угрофiнських, тюркських та монгольських. А цей звичай вiдомий нам з пам'яток Х – XIII сторiч, i вiн належить нашому народовi. Якщо викликає сумнiв отой, Прiском описаний, хор дiвчат, що спiвали своєму царевi скiфських пiсень, то «хлiб-сiль» промовляє ще виразнiше. Цей звичай мiг народитися тiльки-тiльки в народу, який споконвiку займається хлiборобством, а нiяк не в кочових скотарських племен. Отже, нi гуни, нi скiфи, про яких iдеться в Прiска, не були й не могли бути монголами чи якимись iншими вихiдцями з Пiвнiчного Китаю.

Може скластися враження, нiби Прiск Панiйський взагалi не знав слова «гуни». Тодi погортаймо його нотатки ще. Прогулюючись вулицями Аттiлиної столицi, вiн зустрiв чоловiка, який справив на нього неабияке враження: «Мене здивувало, що скiф розмовляє грецькою мовою». Та незабаром усе з'ясувалося: «Позаяк дружина в них складається з рiзних варварських народiв, то дружинники, крiм своєї власної варварської мови, переймають один вiд одного й гунську, й готську, й iталiйську мови; iталiйську – вiд частого спiлкування з Римом… Той, що вiтав мене, мав вигляд людини, яка живе в статках i навiть розкошах. На ньому було гарне вбрання, й волосся мав пiдстрижене в кружечок…»

Ще один приклад. Кажучи про скомороха на бенкетi в Аттiли, Прiск усмiхається: «Дивний у своїй зовнiшностi й одяговi, в голосi та рухах, вiн мiшав докупи латинську, гунську й готську мови, й усi аж качались од смiху».

Отож тут маємо й гунську мову, але вона жодного разу не протиставляється скiфськiй, а є її синонiмом, як i в цiм уривку. Це стверджує й росiйський дослiдник Прiска Панiйського – Г. С. Дестунiс у своєму коментаревi. Що ж до «пiдстриженого в кружечок волосся», то вiн тут цiлком погоджується з Юрiєм Венелином, так само, як i вiдносно «хлiба-солi» та iнших атрибутiв «гунського» побуту й звичаїв. А Венелин був цiлком переконаний, що Прiсковi гуни-скiфи – народ слов'янський.

У двох останнiх уривках Прiска навiть немає слова «скiфи», але Прiск його не забув, бо далi читаємо, що, коли цариця наказала своєму дворецькому Адамiсовi покликати послiв на пишний бенкет, то греки завiтали знову ж разом «з деякими знатними скiфами». «Всi гостi за законом скiфської поштивостi, пiдводилися з-за столiв, здоровили нас повними келихами й цiлували кожного».