Iван Бiлик - Меч Арея

В ЛIТО 413-е

Новий конунг вiзiготiв аквiтанських Валлiй, боячись дужих сусiд своїх венедiв, надумавсь утiкати до Африки. Посадивши все плем'я на плоти, човни та ладдi, вiн рушив у вiдкрите море, щоб зажити на полудневих землях нової волостi. Та сильна буря де перетопила судна його, де прикотила назад, до європейських берегiв. Убачивши в сьому волю Неба, Валлiй вiдмовивсь од свого намiру.

В ЛIТО 414-е

При дворi царгородському закоторилося: всю волость правлiння перебрала на себе Пульхерiя, молода сестра малолiтнього iмператора Теодосiя. Бувши побожною святенницею, вона запровадила при дворi монастирський лад.

В ЛIТО 415-е

Перський цар Єздегерд, переступивши слово, дане покiйному iмператоровi Аркадiю, став посягати знову на Вiрменiю. Замiсть законного княжича, вiн посадив на вiрменський стiл перського. Почалася рать межи персами й греками, яка тяглася два лiта, й нiхто не мiг подолати.

В ЛIТО 416-е

В царi-городi Константинополi стали купувати й продавати чини всякi державнi, й хто мав золота бiльше, той вище сягав, i почало беззаконня всiляке творитися в усiх службах.

В ЛIТО 417-е

Валлiй, конунг вiзиготiв аквiтанських, зiбрав усе полчення своє й повiв таку мову: «Непереможнi готи! Хоч би куди ви спрямували стопи свої, вiд далекої полуночi до країн полудневих, ви всюди прокладали-сте дорогу собi своїм оружжям. Нiщо не спиняло вашого врочого ходу: нi землi, нi студiнь, нi жар, нi гори, нi рiки, нi хижi звiрi, нi навiть велелюднi хоробрi племена. Та ось що ми бачимо сьогоднi: венеди, галли й словiни посмiли нападати на нас iз тилу, тодi як римляни загрожують у чоло. . Вiд вас, хоробрi можi залежитеся тепер, на кого з них пiдiймати нам оружжя своє. В перемогу вашу я вiрю – вона буде. Але чи личить полчитися й гаяти час на лякливих римлян? Чи не лiпше обрати вам ворога, достойного вас?»

Але вiзiготи так i не зважились сполчитись проти захiднiх слов'ян.

В ЛIТО 418-е

Закоторилася прями земля слов'ян iспанських: венеди повставали проти галлiв, галли йшли супротиву словiн, а словiни нападали й на тих i на сих, i велiї стогони стояли докруги, i брат iшов на брата й кривавi рiки потекли межами.

В ЛIТО 419-е

Не знаючи, що йому чинити га як дотримати слова, даного iмператоровi Гонорiю, готський конунг Валлiй оманою полонив одного з жупанiв вiнедських, iм'ям Предiвой, i послав його в Рим, нiбито як ратний i взяток на полi боронi. В Римi почалися радiснi свята. Гонорiя вшанували героєм i побiдником словiн, галлiв та венедiв. Конунг Валлiй також був уславлений переможцем, хоч i не схрещував оружжя зi слов'янами iспанськими.

В ЛIТО 420-е

Пруги[4] велiї найшли на землю Руську вiд Галлiї Карпатської до самого Днiпра, й на землю Деревську, й на Сiврську, й на Луги такоже, й був голод чорний, й прийшла чума з країн полудневих i всхiднiх, i забрала многi животи.

Того ж лiта переставився перський цар Єздегерд, i зiтхнули греки й грузини iберiйськi, й тепер вiрмен опосiли греки, й заплакало старе, й мале, й дитя в материнiй утробi, кленучи Теодосiя та Пульхерiю.

В ЛIТО 421-е

Над царем-городом Константиновим зiйшла зоря вiтлеємська, показуючи опахалом на край полунiчний, i вбоялися греки, й рiкли, що зла слiд сподiватися з тих країв. I стояла зоря сiм ночей, i вдруге вбоялися греки, й почали чистити полки свої вiд гунiв[5], i готiв, i вiд iнших варварiв, i стали брати їх не як спокон вiк старих, разом iз вождями та воєводами, а вокрiм, подушно й полично, щоб не припустити вдруге такого лиха, яке вже бачили стiни константинопольськi лiта божого 400-го, коли на небi такоже стояла опахата зоря.

В ЛIТО 422-е мiсяця квiтного

Був знову квiтний, i знову так само тепло й весело починалася весна, та вiдтодi минуло десять лiт, багато чого змiнилося й у життi, й у природi, й помiж людей, однi народились, iншi переселилися в потойбiчний свiт, у незнану країну предкiв. Богдан упiзнавав i не впiзнавав свiй рiдний маленький Київ город, i єдиний, хто лишився таким самим, була мати, княгиня Рада.

Батько пiшов у зелений iрiй пращурiв. Тепер Богдан був уже не княжичем, а князем землi Київської й повномiжним осподарем усiх її ланiв, i рiчок, i лiсiв, i гiр, i всього, що в них було живого й мертвого.

Звiстку про вiтцеву смерть принесли йому купцi-гречники аж у самий царiв город Константинополь, де Богдан прослужив дев'ять рокiв у варварських тагмах iмператора, досконало вивчивши всю вiйськову технiтарiю ромеїв, усi їхнi хитрощi й стратегiї, заживши собi слави невразимого й непереможного скiфа, бо нiхто, вийшовши йому супротиву, не змiг ще викрутитись од його меча, ножа, сулицi або кия.