Любко Дереш - Трохи пітьми

І тільки-но цю фразу було сказано, як одним махом всі ірраціональні тривоги розсіялися, і я відчув, як кожному з нашої групки стало легше на душі. Фізично легше, ніби ми зняли з себе непосильну відповідальність. Після мутної історії про демонів таке просте пояснення вирвало з моїх губ щасливе зітхання.

Подумати тільки, чому я так напружився із самого ранку? Наче й справді щось літало в повітрі, а тепер відлетіло. А ось і сонечко виглянуло, і небо стало розвиднюватися. Полегкість.

Мені добре сиділося в панків. Може, тому що на мене дивилися з повагою, а може, тому що тим пацанчикам і справді було пейбл, панки вони чи не панки. Вони сподобалися мені. Дуже сподобалися.

А потім з хлопчаками стало нудно, і я пішов у табір з відчуттям згаяного часу. Лорни не знайшов, про Жанну не поговорив. Усе тупо і безнадійно. Жанночко моя, ну що ж ти така безпорадна?

Я думаю, що Йостек цілком безпідставно вважає мене безпорадною. Після того як я відкрила Вірі душу, в мені навпаки – з’явилося відчуття впевненості. А може, це справді той дядько щось залікував у мені.

Була вже, певно, третя пополудні, але навдивовижу темно було довкруг, ніби саме повітря набрало дивного темного притінку. Біля мокрого попелища повзав догори задом дядько-екстрасенс. Цей Алік намагався роздмухати вогонь. Я сіла біля Віри на колоду і накинула нам на спини спальник. Я подумала, що зовсім не шкодую, що розповідала про себе Вірі. Хоча вона теж не від цього світу, як і Лорна, але з Віри йшло світло. Я вилила їй застоялий бруд, а вона мене наповнила легкістю і свіжістю.

Алік випростався, витер з чола піт, трохи віддихався. На нім шкіряна куртка із закльопками й ланцюжками. Германова куртка.

– Ну, як спали? – киває він нам.

Я мовчу. Мені ніяково з ним розмовляти.

– Нормально, – каже Віра. – А де решта? Де Йостек, Герман? Де Лорна?

– Пішли. Всі пішли. – Алік махає пухкою ручкою у бік гір. – Герман закінчив свій фестиваль. Йостек пішов у ліс. А де Лорна, не знаю.

– Як це – закінчив фестиваль? – питається Віра. – А намет його? А спальник?

– Забудь про Германа, – каже Алік, трохи змінивши тон. Зараз він не жартує. – Герман… пішов своєю дорогою.

Я пригадала його, цього чоловіка, котрий теж чомусь вирішив приїхати на фестиваль самогубців. Я його остерігалася: у нього був затравлений погляд і важкий запах. Мені здалося, цей Герман якось по-особливому виділяв мене з-поміж інших, наче прагнув залізти мені в душу. Намагався зазирнути в очі… Ставав біля мене поруч. Але не наважувався заговорити.

Раптом мене вражає думка, що якби вранці поруч не було Віки, я свою історію могла довірити йому.

Тому слова Аліка мене торкають несподівано глибоко. Я відчула, що мені дуже-дуже хочеться ще колись зустріти Германа, і щоб тоді його погляд не був таким приреченим.

– У нього все буде добре? – спитала я. Відчула, як підступають сльози. Це так по-бабськи, плакати через будь-що. Намагаюся стриматись.

Алік впирає руки в боки, мовчить і злегка посміхається.

– Він сильний, – каже врешті Алік. – Він все зрозумів правильно…

Алік замовкає на півслові й дивиться ніби крізь мене.

– Я бачу, лапонько, твоє поле тримається. Тепер енергія перестане витікати з тебе, і ти поправишся. От і вже зарум’янілася. А там ще пару кілограмчиків набереш і будеш красотулькою… А в тебе, Віро, я бачу, взагалі справи прекрасно після вчорашнього. Яскравий, чистий контур…

Раптом десь із-за спини чується знайомий голос. Я здригаюся від несподіванки.

– Хо-хо-хо, наш маленький доктор Зло знову зомбує мирне населення?

Йостек, задиханий і спітнілий, вилазить на пагорб. Опинившись перед Аліком, він тут же падає на коліна і починає бити поклони, примовляючи тонким голоском:

– Божественний ви наш, порятуйте нас! Біте шьон, хелп ас, пліз!

– Ну для чого цей балаган, Йостеку? – каже Алік, знічений. – Мені не смішно. І дівчатам не смішно. Перестаньте ж…

Алік хоче підняти Йостека з колін, але той починає верещати дівочим голосом: «Не треба, не треба, ай, заберіть свої лапи!» Алік полишає цю марну справу і просто стоїть, дивиться на нас, ніяково посміхаючись.

– Як бачите, шаманський сеанс не минув для Йостека безслідно, – каже він. – Шприца із сульфазином при собі, на жаль, не маю, але й підстав для паніки поки що теж не бачу.

Здається, Алік хотів пожартувати, та раптом мені на мить здалося, що ці слова серйозні. Що всі події останньої доби – преображення Віки у Віру, вчорашній сплеск ненависті в Лорни, зникення Германа, моя незвична відкритість і навіть дивна (якась розбовтана ) поведінка Йостека – суть кола на воді від одного каменя.