Любко Дереш - Трохи пітьми

– Ну, – каже Цой, – ти знаєш, брат, під травою такі речі в саму душу попадають. Ми з пацанами, канєшно, почали брати її на прикол, типу, Вася, дай дупля, шо ти гониш, які демони, а вона бачить, що ми висаджуємся, і давай про світи тіней нам розказувати, як вона під кетом туди лазила. Ну, ми з пацанами того кету не пробували, але нам у Львові розказували, що з ним краще не балуватись. Ти пробував? – питає він мене.

– Пробував, – кажу я, і Цой здивовано дивиться на мене – чистюлю-очкарика в білих джинсах. Я відчуваю, як спалахують мої щоки, і показую Цоєві розказувати далі. Біля нас вже зібралися решта хлопчаків, поставали, повпирали руки в боки і давай навперебій згадувати вчорашній накур.

– Карочє, Лорна ваша нас конкретно нашугала. Тут скривати нема шо, ми всі пересцали по повній програмі. Особливо, коли вона сказала, що зараз викличе свого демона з тамтого світу.

– Та, – встряє один із друзяк Цоя, якщо не помиляюся, Артьом. – Сіла вона до вогню, закрила очі і давай бурмотіти: «Демоне-демоне, появися! Демоне-демоне, появися!» – знаєш, як у дитинстві ми робили? Ну, нам не страшно, нам то все ясно стало: просто тьолка гонить собі по обкуру. А от подругу цю її жалко було… як там її? Джулька?

– Жанна, – підказують йому.

– …точно, Жанну вашу жалко стало. Вона як кинеться до тої вашої Лорни, і давай її трусити за плечі, щоб та перестала демонюг визивати. Розумієш? Вашу Жанну сильніше всіх накрило. А Лорні хоч би шо, далі собі шепоче там. Ну, ми спершу сидимо, хіхікаємо за цим всім ділом, а потім до нас доходить: оце так дєвки обкурились в жопу! Пора вже їм роздуплятися! І нам чогось, знаєш, страшнувато стало.

– Чого? – питаю я.

– А от так. Просто стало страшно, наче й без причини. Жанна хникає, просить не робити поганого, аж тут Лорна як гаркне до неї: «Ану сідєть, собака!» І Жанна сідає так по-собачому. «Лєжать!» І вона лягає. Ми припухли. Думаєм собі, оце так нам траву Баба Маня підсунула. І значить, Лорна та ваша демонюг визиває, а Жанна молить її не робити того, бо тоді всім нам кришка.

– Пес Дець, – підказує Артьом. – Забавний такий песик, що підкрадаєтся непомітно.

– Ну да. Капут нам усім – так Жанна це собі все уявила. Аж тут в один момент стало тихо-тихо так… Тільки чути було, як дерева шумлять. Раптом уся наша братва взяла і завтикала.

– І вітер рвонув, – сказав хтось із хлопців. – Ледь вогонь не погасив.

– Точно, було таке, – підтверджує Цой. – Такий сильний вітер подув, що вогонь на мінутку взяв і затух. І тоді ми злякалися в натурі. І Лорна сказала, що вони прийшли. Демони, блін, прилетіли. – Цой приставляє великі пальці рук нігтями собі до плечей і тріпоче рештою пальців, ніби показує пурхаючу пташку.

– І ти знаєш, брате, я повірив їй.

У мене по шкірі майнуло морозцем.

– Сидимо, значить, мовчимо, ніхто пікнути не наважується. Такий, блін, ужас накатив, що ми ледь не всцялися. Ніби в натурі шось за спиною стояло в нас. І нам чомусь здалося, шо Лорна з нами зараз зробить таке, як із вашою Жанною. Собачок собі з нас зробить.

– Вона її загіпнотизірувала , – висунув припущення Артьом. – Як ото Кашпіровський.

– Та нє, – заперечує хтось із хлопців. – Вона її зазомбірувала .

– То один хрін, пацани. Жанна, коли почула, що демони вже йдуть, уся аж затрусилася, впала на коліна і почала благати не віддавати її. А Лорні тільки того й треба…

– Точно, – підтверджує Артьом. – Єсть такі люди, інших по накуру залякувати люблять… Дуже стрьомні люди.

Хлопці злагоджено зітхають. Видно, вчора й справді було їм непереливки. Цой підхоплює, де спинилися:

– Ну, і Лорна, щоби ще більше нашугати, каже: за то, шо Жанна її не хотіла слухатися, вона віддасть її демонові. І тут почалося таке з дівчиною робитися…

– Істерика настояща…

– …да, шо ми поняли…

– …да, ми поняли: треба вас кликати. Ви хлопці характерні, напевне знаєте, як своїх тьолок з розетки виключати. От Віра – Вірка, чесно скажу, сама твереза людина вчора була, правда, пацани? Її ми і послали по вас. От.

І Цой закурює заслужену цигарку, дивлячись мені за спину – на гори. А в горах усе йдуть дощі.

– До речі, – питаю, – а нині ви Лорни зранку не бачили?

Хлопці кажуть, що ні. Хтось жартує, буцім її забрали демони, Цой нервово гмикає. Відчуваю, як млоїть на серці. Хтось кинув заспокійливу фразу про те, що дівчина після такої нічки просто пішла на природу. Мовляв, кожному деколи треба побути самому.